У моєму дитинстві святий Миколай був нелегалом
Він ховався не лише від малюків, яким приносив подарунки, але й від дорослих, які боролися з релігією і націоналізмом
Офіційним його замінником був Дід Мороз, підсилений для певності Снігурочкою. Проте до нашої хати цей сурогат не ходив, і я стрічався з ним лише на різних «утрєнніках» десь під кінець року.
А Миколай продовжував діяти у своєму подвійному підпіллі, і чемні українські дітки отримували подарунки саме в ніч на 19 грудня. Наступного ранку ми (чемні українські дітки) спочатку впізнавали один одного за нетиповим для радянської школи запахом мандаринок і вже після того звірялися один одному «що приніс».
Добрі вчителі вдавали, що не помічають цієї дитячої змови, погані — користалися нагодою нагадати, що Бог і Миколай «вигадки неосвічених бабусь».
Часи змінилися — нині Миколай ховається тільки від дітей, та й то лише однієї ночі. Дедалі частіше саме його тепер можна зустріти на площах міст біля ялинок. А остогидлу з мого дитинства «в лєсу раділась йолачка» врешті витісняє «ой хто, хто Миколая любить».
