Передплатити Підтримати

«Закріпити на антенах прапори»

Що для мене прапор?


Безперечно, один із державних символів, який увійшов у моє життя в достатньо дорослому віці. На той час я закінчував історичний факультет педагогічного інституту на теренах сов"єтської імперії, що повільно конала. Разом з однокурсниками, крок за кроком осягав нові історичні реалії.

За відсутності Інтернету, Google та Вікіпедії основним джерелом пробудження національної свідомості було спілкування. Паломництво до Львова, де на алеї біля Оперного, не бракувало співрозмовників, неофіційних часописів та сувенірів. Після чергової поїздки на моїй гітарі красувалася блакитна наліпка з золотистим тризубом, а на светрі маленький блакитно-жовтий значок у вигляді прапора. Можливо то був підсвідомий потяг до свого минулого, який велично зветься генетичним кодом. Колективне підсвідоме, врешті-решт вилилося у свідоме проголошення Акту Незалежності. Безперечно я його сприйняв з піднесенням. Піднесенням, яке відчувають діти отримуючи давно очікуваний подарунок на Миколая чи День народження. Коли ти впевнений, що це обов"язково відбудеться, можливо навіть здогадуєшся що саме тобі подарують, бо давно про те скиглив.

Свято поволі трансформувалося у буденність з купою економічного гемору, приватизаційного дерибану та простирадлами купонів. Мій значок у вигляді блакитно-жовтого прапора все рідше красувався на моїх лахах.

Тепер він став офіційним символом і відпала потреба демонструвати свою революційну національно-патріотичну позицію. Попри усі вкрай невтішні економічні негаразди, доцільність незалежності України, жодних сумнівів у мене не викликала.

Я сприймав то все як об’єктивну реальність формування молодої держави.

Кінець 2013 року кардинально змінив все. Блакитно-жовті стяги різного розміру і ґатунку, посеред неосяжної стихії Майдану, викликали нове, невідоме до цього часу відчуття. Гордість і захват від того, що ти є краплиною в цьому не приборкуваному людському океані. Кров і втрати лише зміцнювали те почуття і спонукали до дії.

З початком війни прапор вже, майже, став частиною мене. Під час рейду тилами, я до болю в очах, вдивлявся в похмурий пейзаж прифронтових сіл плекаючи надію побачити проблиск знайомих кольорів. Здавалося, що лише одна його присутність додасть сил і впевненості. До цього часу пам’ятаю голос комбата крізь легке потріскування динаміка Kenwood (у): «Закріпити на антенах прапори». Напевне, то був найжаданіший наказ, який я будь-коли чув. Такого захоплення не відчував ніколи до того, але відчуваю тепер завжди коли бачу як він майорить. Чарівна мелодія його тріпотіння на вітрі, миттєво відгукується в моєму серці, спонукаючи до прискорення. Думаю, що то не дарма. Сприйнявши, в 92-му, прапор розумом, за чверть століття я осягнув його душею і нині не уявляю, що може бути інакше.

Зі Святом панове!

Джерело