Передплатити Підтримати

Що хочуть приховати "волинським спектаклем"?

Президент Зеленський, виконуючи вимогу луцького терориста, мав би сказати іншу фразу: «22 липня». Дивитися всім»

Це про кінематографічну версію подій на норвезькому острові Утойя, де 22 липня 2011 року праворадикал і член масонської ложі Святого Павла Андерс Беринг Брейвік розстріляв 77 молодих людей і поранив 240. Сказати, аби, по-перше, показати розуміння трагедії заручників луцького терориста і членів їхніх родин. По-друге, аби усвідомити, що таке справжній тероризм. І, по-третє, продемонструвати несприйняття тероризму, як явища. У випадку з Брейвіком це підтвердило усе норвезьке суспільство, навіть адвокат жорстокого убивці.

Натомість Зеленський, без тіні сумніву і сумління, промямлив запропонований неуком текст.

Аналогії з Брейвіком — не тільки у майже точному збігові дат (у Луцьку на день раніше, через дев’ять років). Як і норвезький «плохой», його луцький «колега» украй незадоволений абстрактною системою, і це невдоволення спробував викласти у книзі. Брейвік списав понад півтори тисячі сторінок, назвавши свій опус «декларацією незалежності Європи 2083». Кривош був скромнішим — його «Філософія злочинця» значно тонша, однак — видрукувана на папері. В Україні знайшлися видавці, які купилися на скандальні одкровення рецидивіста.

Адвокати пропонували Брейвікові видаватися психічно неврівноваженим, однак він відкинув такий сценарій. У випадку з Кривошем деякі ЗМІ прохопилися про його розумовий розлад, МВС чомусь поквапливо спростувало ці «чутки».

Але на цьому паралелі завершуються. Бо, судячи з твітів, які написав луцький терорист перед терактом, він самотужки навряд чи спромігся б логічно і більш-менш втямливо формулювати свої думки. Зрештою, фраза, яка облетіла всі медіа («Мене 15 років виправляють, та я не виправився, радше, — навпаки, я ще більше став тим, ким я є»), свідчить про нарцисизм і безкарність, а не про літературні здібності автора…

Однак, мова не про нього, а про те, чому він з’явився на авансцені саме зараз. Чому порівняння Брейвіка (зрештою, не тільки його, але й інших відомих терористів) і Кривоша залишають відчуття театральності і награності дій останнього. Чому на площі Луцька ми не побачили «Альфи», а лише поліцію діалогу, чому СБУ спочатку окреслила свою участь в операції тільки «порушенням кримінального провадження» і виринула під завісу, при затриманні терориста? Чому під час спецоперації не було вимкнуто мобільний зв’язок, і Кривош міг спілкуватися з родинами заручників, заганяючи їх у ще більший страх?

Відповіді слід шукати у царині, далекій від криміналу і тероризму. Луцький спектакль містить кілька знакових елементів, які важать більше, ніж сам факт захоплення заручників. І хтось дуже бажає, щоб ці речі залишалися за кадром, щоб увага суспільства була прикута саме до особи Кривоша і його вчинку.

Піарскладова операції лежить у кількох площинах. Є речі, які не проминають уваги суспільства: до прикладу, мученицька смерть пораненого морпіха, для порятунку якого наш швидкий на діалог з терористами президент не вдарив пальцем об палець. Він не писав «відосіків» з вимогами переглянути «Слугу народу» до терористів з Л/ДНР і до державного терориста № 1 — Владіміра Путіна. Він просто мовчав у шматочку, обмежившись рутинною фразою «беру під контроль». Смерть морпіха дала зрозуміти суспільству, що таке президентський «контроль» у дії.

Безпрецедентне рішення виконати вимоги Кривоша — це також частина плану. Для Зеленського інтереси власного рейтингу вищі за загальноприйняті правила і неписані закони. Він готовий вести діалог навіть з чортом, аби тільки створити враження людинолюба і гуманіста. Але, наголошу, створити враження, не більше. Бо коли потрібно справді відповісти, без огляду на рейтинги і любов/нелюбов публіки, як у випадку з морпіхом, або ж у ще скандальнішому епізоді — принизливому і брутальному зверненні Кадирова — Зеленський мовчить.

Про Кадирова — історія окрема. Стиль його «послання» Зеленському — неприпустимий. Але він свідчить про те, що і чеченський зверхник і його «Великий Лідер» Путін ні у гріш не ставлять репутацію і статус українського президента. І не тому, що внутрішньо вважають його васалом, а тому, що своєю поведінкою, риторикою, передвиборчими обіцянками «миру за будь-яку ціну» він сам загнав себе у безвихідь і принизливу позицію.

Припускаю, що звернення Кадирова було лише артпідготовкою до значно серйознішої гри, яка, можливо, вже розпочалася, і про яку, на думку її учасників, українському загалу не варто знати. Цілком можливо, що теракт Кривоша — лише димова завіса для ймовірної зустрічі Зеленського, Путіна і Кадирова «десь посередині» — між островом Бірючим, на якому відпочиває (вкотре за свою каденцію!) Зе!, і окупованим Кримом, куди прилетів кремлівський господар із своїм чеченським опричником. І на цій зустрічі буде остаточно вирішено долю країни. Як? Зеленський виконає умови професійних державних терористів.

Підстави для такого висновку є. Вони не тільки у постійному прихованому діалозі Андрія Єрмака з Дмітрієм Козаком. Вони — у публічних обіцянках імплементації «формули Штайнмаєра» в українське законодавство. Зрештою, саме у день луцького «теракту» з’явилося повідомлення про можливість «нормандської зустрічі» у Берліні найближчим часом. Зустрічі, у яку вже ніхто майже не вірив…

Чи не це хочуть приховати волинським спектаклем?..