Кремль сам себе знищує

Буває в історії, коли влада прагне до одного, а виходить зовсім інше. І дуже неприємне для самої влади. Це означає, що почав працювати закон ненавмисних наслідків. Він свідчить про якість правління і здатність керівників осмислити те, що вони роблять. У Росії почав діяти закон ненавмисних наслідків, який відтепер замінює Конституцію.

Сьогодні російська влада вирішує два системні завдання. Вона прагне закрити можливість для появи всередині себе нового Горбачова і позбавляється від конституційної спадщини Єльцина, яка, хоча і утверджує президентське самодержавство, але дозволяє зміну його особи. А отже, і зміну правлячого клану, що ще важливіше.

Кремль цементує новий політичний режим, який повинен забезпечити передачу влади нащадкам правлячого стану і його призначенців. Але вже без участі суспільства і без болю голови. А для цього потрібно терміново вирішити низку завдань. Зволікати далі не можна.

По-перше, потрібно вирішити конфлікт між єдиновладдям, яке прагне до нескінченності, та його виборною легітимацією, яка створює для влади загрозу невизначеності.

По-друге, нинішній лідер повинен зробити все, щоб уникнути долі «кульгавої качки» на етапі завершення свого теперішнього президентства. Ворожіння, хто наступний, потрібно припинити. Процес пошуку наступника ламає самодержавство.

По-третє, потрібно підготуватися до зростання напруги через зміління коштів, які держава витрачає на покупку масової підтримки.

По-четверте, потрібно підготувати механізм спадкоємності, який би зберіг Кремль в руках правлячої корпорації після відходу Путіна. Але таким чином, щоб не підривати його нинішнє правління. Це найскладніший трюк!

Коронавірус спростив оформлення нового режиму через ліквідацію можливості масового опору. Іронія в тому, що спосіб бетонування влади створює для неї ще руйнівніші загрози.

Уже видно «ненавмисні наслідки», з якими матиме справу Кремль. Назвемо очевидні:

— Руйнування конституційних основ робить нормою неправову свідомість і влади, і суспільства. Це означає розкладання держави, що стала власністю кланового угруповання. Це означає готовність суспільства до боротьби проти несправедливості, нерівності і приниження поза рамками права.

— Ліквідація легальних каналів вираження настроїв суспільства веде до спроб їх артикуляції «через вулицю». Виникає ефект «киплячого чайника із закритою кришкою».

— Зміцнення монополії на владу одного клану знищує шанси на «ліфти» для інших сегментів політичного класу. Це не може не викликати роздратування елітних груп, позбавлених шансу для виходу «наверх».

— Під час вибуху соціального невдоволення доведеться активніше «кидати під колеса» представників правлячого класу. Це почне підривати елітний консенсус і лояльность — обов'язкові умови збереження цього режиму.

— Перехід до репресивних інструментів правління посилить у Кремлі силовий блок і послабить роль лідера як модератора, з відповідними наслідками для решти політичного класу.

— Використання історичних перемог для легітимації влади свідчить про відсутність інших ідеологічних гасел, крім одного: «Росія в оточенні ворогів». Але перетворення Росії на «фортецю» вже навряд чи підтримає населення — люди втомилися жити у «фортеці».

— Ставка на зовнішню політику і гра у великодержавність для компенсації внутрішніх провалів більше не працює. І не спрацює, навіть якщо розпад навколишнього світу надає можливість вийти на світову сцену і покуражитися.

Гірка іронія в тому, що всенародне голосування за конституційні «поправки» має стати вираженням згоди народу на добровільну відмову від виборів як способу зміни влади. Дотепно, чи не так?! Причому, механізм «голосування» вже гарантує Кремлю потрібний результат.

Але пропозиція суспільству каструвати самого себе може стати для нього засобом пробудження. З далекосяжними наслідками.

Можливо, сама Конституція багатьох і не хвилює. Але перетворення Конституції на сміття означає, що тепер влада може все — знищені бар'єри, які обмежували її вседозволеність. Постає питання: який ступінь терпцю суспільного організму, з якого вже здерли шкіру (пам'ятаємо про пенсійну реформу)? Що буде з країною і державою, коли терпіння народу увірветься? Судячи із закупівлі спецзасобів для придушення протесту на мільярди рублів, питання про терпець населення хвилює і саму владу.

Надії на деглобалізацію і на те, що світ перейде до «балансу сил», який створить для Росії сприятливий міжнародний фон, стануть ще одним розчаруванням. Баланс сил за незрівнянної асиметрії ресурсів Росії і розвинених країн стане принизливим ударом по нашій гордині. Успіхом для Росії буде потрапити до другого ешелону світових держав.

Влада може, звичайно, шукати заспокоєння в тому, що суспільство виглядає так, ніби воно досі в анабіозі, і сподіватися, що все вдасться. Бо виходило ж! Але Закон ненавмисних наслідків запрацював. І його вже не зупинити.

Переклад з російської

Джерело