Хто нас захистить? Армія тих, кому не все одно
Як і раніше майбутнє і безпека країни залежать від дуже небагатьох шалено сміливих, мотивованих, непохитних, які виживають і несуть службу всупереч усьому
Як же писати про ситуацію на фронті та в країні?
Писати погане треба так, щоб не нашкодити роботі тих, хто намагається виправити погане.
А писати хороше, те, що працює на практиці, часто не можна взагалі, бо у нас у державі хороше робиться тільки всупереч правилам, тільки всупереч заявам керівників, тільки під особисту відповідальність виконавців, які беруть на себе всі ризики і всю відповідальність.
Найефективніші напрямки — там, де люди роблять все не за бюджетні гроші, шляхом винахідливості, завзятості, тіньових домовленостей або безкорисливої волонтерської допомоги, тому що бюджетні гроші між собою ділять, як правило, ті, хто не гідний їх торкатися або просто хоче урвати шматок.
Найрозумніші та найкращі начальники (так, такі теж зустрічаються навіть на найвищому рівні) — це ті, хто мовчки дає добро, причому так, що жодних слідів добра немає — ані за документами, ані за звітністю нічого не знайти.
Служіння державі у нас — це передусім справа добровільна, що вимагає самопожертви, особливого особистого інтересу, коли ти не смієш розраховувати ні на визнання, ні на славу, ні на забезпечення, а живеш тільки щастям робити свою справу, яку ти особисто вважаєш за необхідною у цей момент.
І страшно те, що вся ця логіка як і раніше повністю суперечить логіці держави, яка залишається неефективною, непрофесійною, несучасною.
І всередині цієї заскорузлої машини, що давно зжила себе та яку заливають грошима платники податків, продовжують боротися маленькі добровольчі загони тих, кому не все одно.
Усередині величезних машин командувань і бригад реальна боєздатність і боєготовність живе в невеликих зведених бойових групах упертих і стійких людей, які ведуть свою війну на всіх фронтах. Це вони готові і до будь-якої агресії, і до боротьби з дурними наказами, це вони дають 99% реальних результатів. Ця жменька тих, кому не все одно — це і є справжня професійна армія, що дивом виживає в нетрях уставщини та заробітчан. Це навколо цих бойових груп і буде в разі великої війни вибудовуватися справжній опір.
І за своїми особливими сигналами і таємними знаками знаходять ентузіасти й добровольці свою спільну мову, вибудовують свої крихкі контакти й паролі. І як і раніше майбутнє та безпека країни залежать від дуже небагатьох шалено сміливих, мотивованих, непохитних, які виживають і несуть службу попри все, не заради сьогодення, а заради майбутнього, заради своїх високих цілей.
А суспільство не бачить цієї прихованої і таємної роботи, і побачити не може — не може побачити, наскільки далекі від реальності фінансовані з бюджету карго-культи, і наскільки тонка й мало чим забезпечена червоно-чорна лінія бійців, що захищає Україну від стихії, що вирує навколо. Де ніхто нас не захистить, окрім нас самих.
