Передплатити Підтримати

Чи змінить епідемія COVID-19 наше ставлення до смерті?

Чи поверне пандемія коронавірусу нас до більш традиційного сприйняття смерті, що посилить наші спроби продовжити життя?

Сучасний світ грунтується на переконаннях, що люди можуть перехитрити і перемогти смерть. Це було революційно новим ставленням до цього явища. Упродовж більшої частини історії люди покірно підпорядковувалися смерті. Аж до нової епохи.

До цього більшість релігій і ідеологій вважали смерть не тільки нашою неминучою долею, але і основним джерелом сенсу життя.

Найважливіші події людського існування, вважалося, відбуваються після того, як ви видихнули востаннє. Тільки тоді ви були могли дізнатися справжні секрети життя. Тільки тоді ви знайшли вічне спасіння або вічне прокляття. У світі без смерті — і, отже, без раю, пекла і реінкарнації, — такі релігії як християнство, іслам та індуїзм, не мали б сенсу. Протягом більшої частини історії кращі людські уми були зайняті наданням сенсу смерті і намаганням перемогти її.

Епос про Гільгамеша, міф про Орфея та Еврідіку, Біблія, Коран, Веди та безліч інших священних книг і оповідей, терпляче пояснюють нещасним людям, що ми вмираємо. Тому що на це воля Божа чи так зумовлено Космосом або Матінкою-природою і, що нам краще прийняти цю долю зі смиренням і витонченістю.

Можливо, коли-небудь Бог скасує смерть великим метафізичним жестом, таким, як друге пришестя Христа. Але цей катаклізм був явно вищим ціни, яку змогли б заплатити люди.

Потім почалася наукова революція.

Для вчених смерть — це не божественний фатум. Це просто технічний збій. Люди помирають не тому, що так визначив Бог, а через технічний збій. Серце перестає качати кров. Рак знищив печінку. У легенях розмножуються віруси. А що відповідає за всі ці технічні проблеми? Інші технічні проблеми. Серце перестає помпувати кров, бо серцевий м’яз отримує недостатньо кисню. Ракові клітини поширюються в печінці через випадкову генетичну мутацію. Віруси оселилися у легенях, бо хтось чхнув в автобусі. Нічого метафізичного у цьому немає. Наука вважає, що у кожної технічної проблеми є технічне рішення.

Нам не потрібно чекати другого пришестя Христа, щоб перемогти смерть.

Кілька вчених в лабораторії можуть з цим впоратися. Якщо раніше смерть була спеціалізацією священників і богословів у чорних рясах, то тепер цим займаються люди в білих халатах. Якщо серце барахлить, ми можемо простимулювати його роботу електронним стимулятором або навіть пересадити хворому нове серце. Якщо рак шаленіє, можемо вбити його радіацією. Якщо віруси поширюються в легенях, можемо перемогти їх новими ліками.

Так, зараз ми не можемо розв’язувати технічні проблеми. Але ми надалі над ними працюємо. Найкращі людські уми більше не гають час, намагаючись надати сенс смерті, натомість вони зайняті продовженням життя. Вони досліджують мікробіологічні, фізіологічні й генетичні системи, відповідальні за хвороби й старість, і розробляють нові ліки та революційні методи лікування.

У своїй боротьбі за продовження життя люди досягли дивовижних успіхів. За останні два століття середня тривалість життя зросла з 40 років до 72 у всьому світі та до 80 в деяких розвинених країнах. Крім того, вдалося вирвати дітей з лап смерті. До Х Х століття, щонайменше, третина дітей ніколи не досягали повноліття. Молоді люди, зазвичай, хворіють дитячими хворобами, такими як дизентерія, кір і віспа. В Англії XVII століття близько 150 з 1000 новонароджених вмирали протягом першого року життя, і тільки десь 700 досягали 15-річного віку. Сьогодні тільки п’ять із тисячі англійських немовлят вмирають протягом першого року, і 993 святкують своє 15-річчя. Назагал, зараз у світі дитяча смертність становить менш як 5%.

Люди сталои настільки успішними у спробах зберегти і продовжити життя, що наш світогляд докорінно змінився.

У той час, як традиційні релігії розглядали загробне життя основним джерелом сенсу життя, у XVIII столітті виникли лібералізм, соціалізм і фемінізм. Люди втратили будь-який інтерес до загробного життя. Що відбувається з комуністом після смерті? Що відбувається з капіталістом? Що відбувається з феміністкою? Безглуздо шукати відповідь в працях Карла Маркса, Адама Сміта або Сімони де Бовуар.

Єдина сучасна ідеологія, яка все ще надає смерті центральну роль, — націоналізм. У романтичні та відчайдушні моменти націоналізм обіцяє, що той, хто помре за націю, назавжди залишиться в її колективній пам’яті. І все ж ця обіцянка настільки невиразна, що навіть більшість націоналістів не знають, що з нею робити. Як насправді ти залишишся «жити» в пам’яті? Якщо ви мертві, як ви дізнаєтеся, чи пам’ятають вас люди, чи ні?

Вуді Аллена якось запитали, чи сподівається він вічно жити в пам’яті кіноманів. Аллен відповів: «Я б хотів жити у моїй квартирі». Навіть низка традиційних релігій змінили фокус. Замість того, щоб обіцяти небеса в загробному житті, вони стали приділяти набагато більше уваги тому, що вони можуть зробити для вас в цьому житті.

Чи змінить нинішня пандемія ставлення людей до смерті? Можливо, ні. Якраз навпаки. COVID-19, ймовірно, змусить нас подвоїти наші зусилля для захисту людських життів.

Домінуюча культурна реакція на COVID-19 — не смирення, а суміш обурення і надії.

Коли у середньовічній Європі вибухала епідемія, люди, звичайно, побоювалися за своє життя і були спустошені смертю близьких. Але головною культурною реакцією була смиренність. Психологи можуть назвати це «набутою безпорадністю». Люди говорили собі, що це воля Бога — або, можливо, божественна відплата за гріхи людства.

«Бог знає краще. Ми, злі люди, заслуговуємо цього. І ви побачите, врешті все вийде на краще. Не хвилюйтеся, хороші люди отримають нагороду на небесах. І не витрачайте час на пошуки ліків. Ця хвороба послана Богом, щоб покарати нас. Ті, хто думає, що люди можуть подолати цю епідемію за допомогою власної винахідливості, просто додають гріха марнославства до своїх інших злочинів. Хто ми, щоб зірвати плани Бога?».

Ставлення до цього сьогодні є абсолютно протилежним. Щоразу, коли якесь стихійне лихо вбиває багатьох людей — аварія потяга, пожежа, навіть ураган, — ми схильні розглядати його як людську помилку, а не як божественне покарання або неминуче стихійне лихо. Якби залізнична компанія не скупилася на бюджет безпеки, якби муніципалітет ухвалив суворіші правила пожежної безпеки, і якби уряд допоміг швидше — люди могли б бути врятовані.

У 21 столітті масова смерть стала автоматичною причиною судових процесів і розслідувань.

Це і є наше ставлення до чуми. У час, як деякі релігійні проповідники квапилися охарактеризувати ВІЛ як Божу кару для геїв, сучасне суспільство милосердно поставилося до цих упереджень і в наші дні ми, зазвичай, розглядаємо поширення ВІЛу, Еболи та інших недавніх епідемій, як організаційні невдачі. Ми припускаємо, що людство володіє знаннями та інструментами, необхідними для приборкання таких епідемій, і якщо інфекційне захворювання все ж виходить з-під контролю, це відбувається через людську некомпетентність, а не через божественний гнів.

COVID-19 не є винятком з цього правила. Криза ще далека від завершення, але гра у звинувачення вже почалася. Різні країни звинувачують одна одну. Політики перекладають відповідальність один на одного. Але, окрім обурення, є також велика надія.

Сьогодні наші герої — не священники, які ховають мертвих і виправдовують лихо. Наші герої — медики, які рятують життя. А наші супергерої — це вчені у лабораторіях.

Як кіноглядачі знають, що «Людина-павук» і «Чудо-жінка», зрештою, переможуть поганих хлопців і врятують світ, так і ми абсолютно впевнені, що протягом декількох місяців, можливо, року, люди в лабораторіях придумають ефективні методи лікування COVID-19 і навіть щеплення від нього. Питання про вакцину на устах у всіх: від Білого дому й Волл-стріт до балконів Італії. Всі запитують: «коли буде готова вакцина». Коли? І чи буде?

Коли вакцина справді буде готова і пандемія закінчиться, — який головний висновок зробить людство? Цілком ймовірно, що нам потрібно буде докласти ще більше зусиль для захисту людських життів. Нам потрібно більше лікарень, більше лікарів, більше медсестер. Нам потрібно накопичувати більше дихальних апаратів, більше захисного спорядження, більше наборів для тестування.

Нам потрібно вкладати більше грошей в дослідження невідомих патогенів та розробку нових методів лікування. Нас не можна знову заскочити зненацька.

Дехто цілком може стверджувати, що криза має навчити нас смиренності. Ми не повинні бути такими упевненими в нашій здатності підпорядковувати сили природи. Багато з цих скептиків — середньовічні противники, які проповідують смиренність, будучи на 100% впевнені, що знають правильні відповіді на все. Деякі фанатики не можуть допомогти собі — пастор, який щотижня проводить навчання Біблії для кабінету Дональда Трампа, досі стверджує, що ця епідемія є божественним покаранням за гомосексуалізм. Але навіть більшість прихильників традицій в наші дні довіряють науці, а не Писанню.

Католицька церква наставляє віруючих триматися подалі від церков. Ізраїль закрив свої синагоги. Ісламська Республіка Іран перешкоджає людям відвідувати мечеті. Храми й секти всіх конфесій призупинили публічні церемонії. І все тому, що вчені зробили розрахунки й рекомендували закрити ці святі місця.

Звичайно, не кожен, хто попереджає нас про людську гординю, вважає себе середньовічним. Навіть вчені погодяться з тим, що ми повинні бути реалістичними в наших очікуваннях. І що нам не слід плекати сліпу віру у здатність лікарів захищати нас від усіх життєвих лих. У той час, як людство назагал стає все могутнішим, окремі люди все ж залишатися крихкими. Можливо, через століття або два, наука продовжить життя людини на невизначений термін, але наразі ні. За винятком, можливо, жменьки мільярдерів.

Сьогодні ж якось ми помремо всі, і всі ми втратимо близьких. Ми повинні прийняти цю швидкоплинність.

Століттями люди використовували релігію в якості захисного механізму, вважаючи, що вони будуть існувати вічно в загробному житті. Тепер люди іноді перемикаються на використання науки як альтернативного захисного механізму, вважаючи, що їх врятують лікарі й що вони житимуть у своїй квартирі вічно. Але тут потрібен збалансований підхід. Ми повинні довіряти науці у боротьбі з епідеміями, але все ж ми мусимо нести тягар нашої індивідуальної смертності та швидкоплинності.

Нинішня криза справді може зробити багатьох людей обізнанішими про нетривку природу людського життя і людських досягнень. Проте наша сучасна цивілізація в цілому, радше, піде в протилежному напрямку. Коли нинішня криза закінчиться, я не очікую, що ми побачимо значне збільшення бюджетів факультетів філософії. Але я впевнений, що ми побачимо значне збільшення бюджетів медичних шкіл і систем охорони здоров’я.

І, можливо, це краще, що ми можемо очікувати по-людськи. У будь-якому випадку уряди не дуже придатні і обізнані у філософії. Це — не їхнє завдання. Уряди дійсно повинні зосередитися на створенні кращих систем охорони здоров’я. Це потрібно для людей, які створять кращу філософію. Лікарі не можуть розгадати загадку нашого існування. Але вони можуть виграти для нас трохи часу, щоб впоратися з цим. А от що ми зробимо з цим виграним часом — залежить від нас.

Переклад з англійської — #Букви

Джерело