Передплатити Підтримати

Медогляд та аналізи

Дбати про здоров’я, мити руки, прислухатися до «сигналів» власного тіла — все це так банально й дидактично, що багатьом людям ці процедури здаються зайвими й узагалі необов’язковими.

Рівно доти, доки не трапиться критична ситуація: тоді й гроші на операцію позичають, й дієти не видаються забаганкою, й інтерес до спорту (у межах дозволеного) прокидається. Щось таке й з державами: недбальство дається взнаки не одразу, а коли добряче припече, як-от з пандемією, то проявляються всі слабкі місця, перевіряється запас міцності та стресостійкості кожної країни. Україні цей іспит дається особливо важко: послаблений неспроможними елітами, погризений олігархічними щурами державний організм ніколи не почувався на «відмінно», випробування вірусом і війною одночасно для нього є черговим тестом на виживання.

Надзвичайна ситуація для недалекоглядних політиків — це холодний душ, який змушує надивитися навколо себе нарешті господарським оком, перевірити, що працює, а що ні, навчитися втілювати потрібні, нехай і непопулярні рішення. Володимир Зеленський, якому все здавалося «просто» (перестати стріляти, позбутися старих політиків, перевести країну в смартфон), тепер набиває ґулі об об’єктивну реальність і вчиться бути президентом кризового періоду. Він разом з усією країною «проходить медогляд» на професійну придатність і «здає аналізи» на подальшу спроможність. Все це мало б статися раніше. Але недбальство має свою ціну.

Переоцінка й моніторинг можливостей — це, власне, те, що відбувається сьогодні в кожній країні. З людством загалом. Ідеологія лібералізму, яка відчула себе панівною у вільному світі й переконала багатьох у неминучості відкритих ринків та кордонів, погано корелює з актуальною картиною світу. «Національні квартири», яким пророкували скорий кінець і розчинення в новому лібертаріанському дивосвіті, виявилися надійним прихистком у час, коли приходить лихо, яке не зважає на соціальне чи етнічне походження, рівень статків чи релігійну належність. Світ рятують не супергерої, не невидима рука ринку, не абстрактні загальнолюдські цінності, а цілком конкретні уряди й цілком конкретні лікарі. На допомогу приходить і громадянське суспільство, але ініціатива завжди в тих, хто здатний закривати кордони (і так мало сьогодні тих, хто нарікає на це), обмежувати право на пересування та збори й за потреби запобігти мародерству й насильству (такий сценарій в умовах паніки й зубожіння, на жаль, цілком можливий). Держава, якій не довіряли, яку проклинали і яка, як здавалося багатьом лібералам, забагато собі дозволяє, в умовах пандемії може дозволити собі значно більше, і нерозумно із цим сперечатися.

Держави, що справді забагато собі дозволяють — це ті, хто здатен «коригувати реальність» під себе: применшувати реальну кількість хворих і загиблих, цензурувати інформацію. От у Туркменістані взагалі заборонили слово «коронавірус» — мабуть, тамтешній президент, оспіваний придворними акинами незгірш за свого попередника Туркменбаші, свято вірить у те, що неназваних явищ просто не існує. Обмежувати свободу там, де її ніколи не було, дуже просто.

Диктаторські режими в надзвичайних ситуаціях навіть якщо й виявляють турботу про підданих, то насправді з єдиною метою — продовжити свої дні й ще більше зміцнити свою владу. По-справжньому сильні держави підтримують бізнес (так, малозабезпечених теж, але дбати про них держави зобов’язані за будь-яких умов). І в цьому сам лише прагматизм, жодного ідеалізму: якщо приватний сектор встоїть сьогодні, це стане «щепленням» від багатьох негараздів завтра: безробіття, соціальних вибухів, порожнього бюджету. «Підгодовуючи» бізнес в умовах кризи, державні мужі, не позбавлені здорового глузду, розуміють, що це єдиний спосіб уберегти себе від мільйонів «зайвих ротів» у недалекому майбутньому.

Пандемія — також своєрідне щеплення від безтурботного космополітизму, мода на який ширилася останнім часом. Затяті мандрівники і просто любителі почілити на Гоа доволі швидко згадали, паспорт якої країни лежить у них у кишені, і скористалися нагодою повернутися до своїх країн, хоч би якими незатишними вони здавалися їм досі. У важкі часи «эта страна» може перетворитися на «мій дім — моя фортеця». Та й наші можновладці, що раніше й з нежитем не йшли до українських лікарень, тепер можуть на собі відчути всі сильні та слабкі місця вітчизняної медицини. Вимушений карантин для багатьох стане моментом істини, головне не змарнувати потім набуті корисні навички — це актуально для всіх верств суспільства.

Джерело