Передплатити

"Примус силою до братських відносин", або Операція "Руїна"

В світлі останніх подій, лютневого загострення на фронті, історії з карантином українців з Ухані, інтерв’ю Суркова, та інших менш медійних історій, озвучу версію того, що відбувається і що нас очікує.

Диспозиція. Ми 6 рік перебуваємо в стані війни, в прямому і в переносному сенсі цього слова. Втрачений Крим, окуповані частина Донецької та Луганської областей. Ми були на грані економічного колапсу та розвалу країни. За час протистояння у нас два рази помінялась влада.

Міжнародний фактор. Сьогодні у світі йде конфлікт за ринки збуту. В першу чергу, за ринки збуту нафто-газових ресурсів. В другу — за створення і контроль транснаціональних ринків. Конфлікт йде різними методами. Воєнними, санкційними, інформаційними. Україна, через обставини, опинилась якщо не в епіцентрі цього конфлікту, то дуже поруч.

Кінець ери нафто-газових енергоресурсів проглядається вже не за горами. А запасів більш ніж достатньо. На фоні очікуваного падіння попиту, стає актуальним питанням, хто за цей період часу буде контролювати ринки продажу. Хто отримає максимальний профіт в часі, який відведений ері «чорного золота».

Фактор США: наразі вони домінують на цьому ринку, розставляючи свої пріоритети. Тримають рамки одновекторності світу. Є низка міжнародних гравців, які з цим не згідні. Хоча, дивлячись на їх тоталітарну і стратегічну недолугість, штатівський одновекторний варіант розвитку світу, з точки зору світової безпеки, є більш ніж прийнятним.

Фактор Росії. Росія, у світлі своїх нафто-газових «золотих» десятиліть, відчула неабиякі апетити до ресурсного пирога. І відповідно готова ув’язатись у конфлікт. Запаморочення від нафто-доларів, розбудило в Росії імперіалістичного монстра.

Фактор Китаю. Китай наразі — це друга економіка світу. Проте фактор Китаю у геополітичній розстановці аж занадто переоцінений. Країна, економіка якої тотально залежна від міжнародних корпорацій, офіси яких знаходяться у її геополітичного конкурента, — не може бути серйозним геополітичним гравцем за визначенням. Функція Китаю споживати ресурси, виготовляючи продукцію світових брендів. Плюс ментально китайці слабі воїни.

Фактор Сходу. Схід різношерстий. Якщо брати ісламський світ, у країнах якого знаходяться великі поклади нафти, то вони не формують самостійно політику на ринках збуту. Це формують за них. Як сильний самостійний міжнародний гравець іслам себе вичерпав. Хронічна хвороба протистояння сунітів та шиїтів розбила монолітність ісламського світу і поставила крапку на перспективах участі в глобальних профітах.

Фактор Європи. Європа, окрім Британії, вже далеко не та, що була у минулому. Вона не продукує свої меседжі, тотально залежна від порядку денного, який продукують чи то у Вашингтоні, чи то навіть у Москві. Політика ліберальності і результати ІІ світової закинули Європу на позицію «почесного споглядача», якому дістаються лише об’їдки з великого глобального пирога.

Кожна з країн, що сходу, що заходу, з задоволенням готова показати свої апетити, за двох умов. Дозволу, який їм надасть країна основного вектора. Інша умова — ослаблення країни основного вектора, створення багатовекторності. Такий собі принцип шакалів.

Така диспозиція глобального світу перед війною за перерозподіл ринків.

Отже, повертаючись до України і Росії.

Економічні профіти від продажу нафти і газу, як у піраміді Маслоу, спершу наповнили кишені путінської «еліти». Потім через кишені почали переливатись і заповнювати бюджети спецпризначенців, правоохоронних структур, армії. Без цього ніяк. Тоталітарна економіка без багнетів проіснує не довго.

А далі приходять думки про втрачену імперію. В голову російського націоналіста/ліберала/консерватора, після того як він наб’є собі живіт і потягає за коси свою Марфушку — такі думки прийдуть завжди. Чому? Це окрема історія. Історія комплексу невизнаної величі та імперської неповноцінності. Українцям потрібно для себе кінцево зрозуміти просту істину-аксіому: імперські апетити сусіда припиняться лише в одному випадку — розвалу Росії на десяток незалежних утворень. І чим менше в цього сусіда можливостей набити собі живіт — тим надійніше заблоковані його імперські сигнали у мозку. Все по Маслоу.

Імперська ностальгія також будується і на економічних обґрунтуваннях. Адже глобалізація світу веде до створення величезних транснаціональних ринків. Приклад — Євросоюз. Створення такого ринку під контролем Росії — це дуже сприятлива економічно модель, де до 120 млн споживачів товарів та послуг, додаються споживачі країн Кавказу, України, Білорусі, Казахстану, Прибалтики тощо. А це вже 200, а там і 300 млн. Це вже щось. Товарооборот, оборот грошової маси, промислові потужності і гроші, гроші…

Ідея відродження імперії прийшла не в 2014 році, а значно раніше. З цією метою, з кінця дев’яностих, початку двотисячних асигнування на армію зросли в рази. Запрацювала ідеологічна машина. Росія почала підготовку до війни.

В інформаційне поле України ще задовго до 2014 року почали вкидатись меседжі на роз’єднання: мова, інсинуації про фашизм, третій сорт… Оточення контрольованого з Москви Януковича максимально наситили російськими агентами, знешкодили службу безпеки, розвалили армію. Все мало йти за сценарієм спровокованого перевороту, втечі президента, прохання про допомогу.

І коли почався Майдан — маховик закрутився. Янукович вже ситуацією не управляв. Його усунули від управління. Як в класному трилері, драматургія наростала, піднімаючись до найвищого градусу. Нікому не дозволялось до потрібного моменту здобути перемогу. Ніби ось-ось, небагаточисельних захисників майдану зметуть беркутівці… як раптом беркут поспішно відступає. Все трималось на фінальний саспенс. Коли почались розстріли на Інститутській — це і був той самий фінальний саспенс. Точка неповернення. Точка торжества імперії.

Далі відомо. План спрацював, але щось пішло не так. Янукович банально перелякався. І от ніби Крим впав, взяли під контроль Донецьку і Луганську області. Українська армія зазнала відчутних поразок, і все, далі не пішло. Дипломатія Штатів, а також самовідданість українців зупинили імперську лавину.

Так, у певні мірі, нам тоді пощастило. Адже російські політтехнологи у своєму ура-патріотичному баченні картинки загубили відчуття реальності, невірно проаналізувавши гіпотетичну поведінку українців в кризовій ситуації. І замість натовпів радісних хохлів з хлібом-сіллю, зустріли слабо озброєних, ненавчених, але дуже мотивованих і злих українців.

Так відбувся вступ України у світові розборки за геополітичний пиріг глобальних ринків. Як шматочок пирога, який встав поперек горла.

Проект російської весни провалився, досягнувши лише проміжних результатів. Крим, частина Донецької та Луганської областей — це явно не те, на що розраховували Путін, Сурков і компанія.

Що ж нас чекає далі?

Всім хто вірить у мир, всім, хто вірить у врегулювання конфлікту, проведення ближчого часу виборів на окупованих територіях, відведення військ і всяке таке — можуть далі не читати. Текст буде про реальність, а не про ненаукову фантастику.

Росія врахувала прорахунки, зробила оргвисновки, в тому числі кадрові. Росія готується до спроби № 2. Виглядати вона буде дещо по-іншому, ніж спроба № 1.

Назвемо цю операцію «Руїна».

Є кілька складових цієї операції. Перша — завдання тотальної переваги в інформаційному просторі. На цьому етапі вже працюватимуть не лише проросійські джерела (це не достатньо ефективно). На цьому етапі є важливіше завдання, — залучити у свій інформаційний простір саме українські мас-медіа. Когось утемну, зливаючи потрібну інфу, когось за величезні бабки, когось за компромати. В цій складовій важливо продукувати свої меседжі і запускати їх в українське середовище. Контролювати це середовище максимально.

Які це мають бути меседжі? Насамперед, це має бути все, що сприятиме розколу суспільства по будь-яких лініях — релігійних, політичних, мовних. Не важливо. По-друге, повинен йти безкінечний потік інформації, який має дискредитувати владу в Україні як таку. Удари мають завдаватися всім — від президентів і до чиновників на місцях. Результат — максимальна недовіра українців до всіх інститутів влади. В ідеалі, щоб у час «Х» бажаючих захистити цю країну були одиниці.

Цей весь потік «чорнухи» ллється вже не перший рік. Тим паче, що український політикум не є агнцями. Неважливо хто президент — Порошенко чи Зеленський. Мочити будуть і одного, і другого. Просто для Порошенка одні канали інформації працюють, для Зеленського — інші. Як топили Порошенка? Барига, ліпецька фабрика, торгівля на крові. Інфу разом з баблом зливали різним адресатам і тони лайна розліталось з телеекранів, завдаючи непоправних ран диванним бійцям інформаційного фронту. Як топлять Зеленського? Те ж саме. Інфу разом з баблом зливають кому треба, і от він клоун, уряд дегенератів, продався Росії, олігархам, обманщик і брехун.

Про президентів. Якщо б хто думав, що мета Росії — провести до влади в Україні лояльну до Росії групу людей — він помиляється. Їм цього не потрібно, або принаймні це план 15 пункту, на гірший розвиток подій. У Росії вже був лояльний Янукович. Їм це нецікаво. Навіщо Росії повертатись до того, з того з чого вона починала? Це лише б означало розписатись у своєму безсиллі.

Агенти впливу. Не секрет, що в Україну повернулась чимала кількість тих, хто втік з України за Порошенка. Окрім того, ми зараз маємо змогу спостерігати, як в політиці виринає багато осіб, що продукують меседжі про реванш, про державний переворот 14 року і т.д. Задача цієї частини операції — це нагнітання градусу в суспільстві. Продукування когнітивно-агресивних, реваншистських і навіть абсурдних меседжів. Меседжів, які викликають агресію. Створення непримиренних супротивників у масах: «порохоботи» проти «зеленоботів», колишні «регіонали» проти «майданівців», «прихильники мови» проти «сторонников языка»… Чим більше буде лунати провокативних меседжів, чим більше буде провокацій, — тим більший градус непримиренності, градус агресії і ненависті буде наростати в суспільстві. Ми пам’ятаємо, що за драматургією, все має йти до саспенсу.

Агенти впливу, як правило, також діють в темну. Це ефективніше, бо не викликає у них страху за свою безпеку.

Військовий ресурс. Росія і далі вливає величезні кошти в підготовку і переоснащення армії. Для чого готувати армію, якщо ти плануєш мирне врегулювання? Риторичне питання.

Для залучення армії до повномасштабної операції в Україні в Росії якраз і ініціюють зміни до Конституції. Не для того, щоб узаконювати Крим. Не будьмо наївними, для одного Криму ніколи б не ініціювали зміни до Конституції. «Не по Сеньке шапка».

Зміни до Конституції — це підготовка до військової агресії. Це робиться для того, щоб максимально зменшити дипломатичний тиск Заходу в час Х. Бо коли в агресора верховенство власних законів вище від міжнародних, то тут або йди воюй з ним, або витирай соплі. Звісно, це буде стосуватись перших двох тижнів конфлікту. Далі Захід, певно, знайде спосіб поставити на місце агресора. Але за два тижні, залучивши всю міць своєї армії — можна вийти на Дніпро. А там можна і за стіл багаторічних нудних переговорів.

Українська влада. Як ми вже вище і говорили, тотальна атака для демонізації влади припинятись не буде. Окрім того, будуть спроби проводити у владу максимальну кількість одіозних фігур з шлейфом часів Януковича і навіть раніше. Більшість з них також буде працювати утемну. Ціль вся та ж. Максимальне розчарування владою і наростання протестних настроїв у суспільстві.

Радикальні сили. У потрібний час, ближче до часу Х, оживуть радикальні елементи. Це різного плану приватні армії, тітушки, націоналістичні організації. Вони також будуть направлятись утемну. Перед ними будуть ставитись буцімто абсолютно благородні задачі. Протест проти злочинної влади, визволення своїх побратимів… Список можна продовжувати без кінця. В цьому списку буде і 9 травня, все буде.

Сепаратизм. Створення, годування і підтримка сепаратизму буде щедро підтримуватись. В ідеалі, щоб кожен регіон мав своє сепарське лице. І неважливо, чи це проросійське лице. Важливо, щоб воно мало антиукраїнську, антидержавну суть. Всі оці «Северії» (Чернігівщина), «Русини» (Закарпаття) матимуть одного і того ж спонсора і вигодонабувача.

Дипломатія. Це, в першу чергу, стосуватиметься міжнародної дипломатії. Там є дві цілі. Тактична і стратегічна. Тактичні цілі — змусити світ і Україну працювати у напрямку мирного врегулювання саме за російським сценарієм. А він відомий. Вливання ДНР і ЛНР у політичне життя України, проведення виборів, амністія. І т.д. Реалізація такого тактичного плану дасть росіянам просто флеш-рояль на руки. Це готове, без 5 хвилин, внутрішньо-українське збройне протистояння. Громадянський конфлікт.

Стратегічна задача: Всіма цими кроками перед часом Х створити у світі негативну картинку про Україну. Щоб Україна стала максимальним незручним тягарем для західного світу. Щоб при розмові про Україну виникали лише асоціації — корупція, хаос, зброя. Ефект валізи без ручки. І коли настане час Х, і в Україні спалахне спровоковане громадянське протистояння, де українці вбиватимуть українців, росіяни скажуть: «Ми ж казали. Вони такі. А ви нам не вірили. У них громадянська війна. І взагалі немає такої нації, як українці. Це українізовані росіяни. Тільки ми знаємо, як з ними дати раду». І хто б у Європі повірив — не повірив у подібний набір абсурду, — не важливо. У перші тижні конфлікту, адекватної реакції після подібних меседжів не буде. Бо західне суспільство, нагодоване відповідною картинкою та нафто-доларами, — буде проти захисту «невдячних українців».

Час Х. Градус непримиренності між групами українців наростатиме в геометричній прогресії. За сприятливої ситуації, а це можуть бути як політична, економічна криза, це можуть бути вибори, можуть бути вибори на Донбасі. Будь що, що дозволить підняти градус конфліктів до максимальних висот.

У цей момент активізуються всі сили. Вся п’ята колона, всі ресурси. Націоналісти будуть рвати регіоналів, порохоботи — зеленоботів, правильні православні — неправильних православних, мова рватиме язик. В цей момент все і має бабахнути. А оскільки зброї в Україні маса, терпимості куди менше ніж у 14 році, бабахне все з феєрверками. При чому пальба буде знатна і з різних сторін.

В країні розкручується хаос. Спалахує справжнє громадянське протистояння (не те надумане, що зараз є, а саме найсправжнісіньке) з пролитою кров’ю. Там уже не сотня, а список піде уже на цілі тисячі небесні. Влада намагатиметься припинити протистояння, але переповнена агентами та завдяки штучно створеним провокаціям сама втягнеться у конфлікт, поглиблюючи і так непросту ситуацію.

Зазвучать заклики про спасіння, скажімо кого-небудь (це можуть бути російськомовні групи, урядові групи, групи регіональної еліти). Для картинки відбуваються сплановані провокації, в тому числі і етнічні. Картинки, що продукуються на зовнішній світ, будуть одна одну страшніші. Все, що було досі — лише квіточки.

Реакція Заходу — шок і несприйняття. Росія реагує на крики про допомогу і блискавично вводить війська. Ослабленні внутрішнім конфліктом і недовірою один до одного, не маючи єдиного командування, українські війська втрачають позиції, потрапляють в оточення. І через два тижні російська армія на берегах Дніпра і у Києві.

Далі, звісно, будуть переговори, міжнародні скандали, санкції і всяке таке. Але то вже буде для нас пізно. Україна, як і в час Руїни 17 століття, буде роздерта на Правобережжя і російське Лівобережжя. А на переговорах будуть заговорювати, переговорювати і договорювати ще десятки років. Поки закулісно геополітичні дядечки не скажуть нам: «ну все. Нема на то ради. Економічні обставини світу диктують інші розклади. Не до вас зараз. Вибачайте. Прийміть наші співчуття».

І ще буде за щастя, якщо це тільки цим і закінчиться. Якщо Правобережна Україна у вирі страшного протистояння сама не розсиплеться.

Як цьому протидіяти? Головне: розуміти логіку того, що планується. Найважливіше, це максимально стримувати розпалювання ворожнечі між групами населення. Як це може працювати, ми вже бачили з ситуаціями прибуття наших співвітчизників з Китаю на карантин в Україні.

У всіх нас має бути вироблений навик політичного нігілізму у хорошому значенні цього слова.

Потрібно максимальне розуміння цієї проблеми чинною владою. Не потрібно вірити медовим речам росіян чи ясним очкам Путіна. Вони, гебісти, грають на своєму полі. І вони, якщо гра зі їхніми правилами, — завжди переграють. Всі розмови і міркування про мирне врегулювання у світлі захоплених агресором територій є нічим іншим, як гіпнозом кролика перед потраплянням у пащу полоза. Дуже хочеться, щоб адекватні люди при владі це усвідомили якнайраніше.

Метод клінча.

Якщо порівнювати стан України з боксом, то найкращий варіант для нас — тягнути час. Будь-якими способами, будь-якими методами. Створювати нові редакції мирних урегулювань, засипати процес переговорів тонами макулатури з поправками. Тобто ввійти з Росією в клінч. Оскільки сил у нас замало, щоб повалити цього монстра, ми маємо клінчувати, зв’язувати супернику руки, не давати завдавати ударів. Робити все, щоб тягнути час, вичікувати зручного моменту розконцентрації суперника для смертельного удару по ньому. А такий час настане досить швидко. Це можуть бути різні варіації. Наприклад, смерть Путіна. Наприклад, світова економічна криза, падіння ринку енергоресурсів. Це може бути все, що ослабить супротивника і відверне його увагу. І ось тоді нанести шалений, блискавичний удар по всім позиціям. Безжалісно, не зупиняючись. Концентрований удар, завданий в одне місце, розбиває і не такі конструкції, як крихка Росія. Історією неодноразово доведено.

І тут не варто боятись локального ядерного удару у відповідь. Бо коли у росіян увага буде розконцентрована, і буде ситуація, за якої вони десь втрачають значно більше (а мова йтиме про так звану еліту, у якої основна задача зберегти награбоване) — ніхто з них (еліти), не візьме на себе таку відповідальність.

І промоція. Наша інформаційна політика — це дно без дна. Як зараз, так і за попередньої влади. Якщо не робити інформаційного наповнення простору нашими меседжами, не боротись дієво проти антагоністичних меседжів — ми однозначно програємо.

Тому, друзі, припиняйте неконструктивні батли між собою. Всі ці обливання багном один одного на базі політичних переконань — це все гра в маніпуляцію. Вас ведуть на бійню, маніпулюють вашими страхами та образами, змушують знаходити в опонентів всі причину ваших страхів. Перестаньте грати в російський сценарій. Перестаньте сприяти виконанню плану «Руїна». Це звернення до всіх. «порохоботів», «зеленоботів», «юлеботів»…

Щоб потім в еміграціях ви не плакали гіркими сльозами за «просраною» країною в протистояннях ненависті і агресії один до одного, за московським сценарієм, в часи новітньої Руїни.

Бо іншого шансу для України вже може не бути.

Джерело

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram