Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Паралельна Батьківщина

Поруч з нами, можливо, навіть у сусідніх квартирах і на сусідніх вулицях, живуть ті, хто любить зовсім іншу країну і незалежну Україну батьківщиною не вважає

Телевізор вихідного дня — це старі фільми про головне. А що для народу будь-якої країни головне? Відчуття особистої безпеки. Її гарантує своїм громадянам сильна, непереможна Батьківщина. Тому в найближчий вікенд телеканал Інтер пропонує добірку кінострічок про захисників Вітчизни. Репертуар супроводжує слоган, який чітко визначає адресата: «Усім, хто залишився вірним своїй Батьківщині».

Якщо ви думаєте, що покажуть Кіборгів, Іловайськ або Позивний Бандерас — нове кіно про тих, хто захищає Україну, то помиляєтеся. Анонсований показ приурочений до дати, яка має агресивний, ворожий зміст не тільки для українців. Червона армія, після Другої світової війни перейменована в Радянську, загрожувала Європі, бачила своїм імовірним супротивником Америку, а багато країн зазнали її агресії на собі.

Гадаю, вже зрозуміло: йдеться про 23 лютого, дату, яку в СРСР назвали днем створення Робітничо-селянської червоної армії (РСЧА). Девізом армії була фраза «За нашу радянську Батьківщину!». Дивитися добірку фільмів у певний день телебачення закликає всіх, хто залишився вірним своїй Батьківщині. Коло замкнулося.

Так, в Україні є медіа, які культивують радянське минуле. Але в їх критиці немає сенсу. Як і в спробах довести сотням тисяч співгромадян окупаційний характер радянського режиму. І водночас — провину тієї армії у воєнних злочинах. Згадавши про криваве придушення опору українських селян колгоспному ладу в 1930-і, мародерство, грабежі та зґвалтування у Східній Європі навесні 1945-го, танки у Будапешті 1956-го, Прагу 1968-го, афганське десятиліття. Але розчарую: для тих, хто залишився вірним своїй Батьківщині, це не злочини, а воєнні перемоги і воєнні операції.

Я вже встиг багато разів переконатися: людей, для яких погляди на життя стали релігією, перекувати неможливо. Скільки прикладів і фактів на свою користь не наводь, у відповідь почуєш щире: «Ти брешеш, а то — пропаганда!» Американська, фашистська, бандерівська — потрібне підкреслити. Розуміючи безглуздість просвітницької роботи, все одно відчуваєш дискомфорт, адже у радянської армії в Україні, як і раніше, мільйонна аудиторія прихильників. І це змушує озиратися на вулиці, думати, як би не повернутися спиною до одного з них. Адже ці сили зла, цитуючи Конан Дойла, діють безроздільно.

А що якщо послухати психологів — і поміняти для себе ставлення до ситуації, яку не в змозі змінити. Такий підхід дозволить навіть подякувати тим, хто не дає розслабитися і забути: моїм колом спілкування моя країна не обмежена. Я радив би колегам не забувати, що поруч із нами, можливо, навіть у сусідніх квартирах, і, напевно, — на сусідніх вулицях живуть співгромадяни, які залишилися вірними своїй Батьківщині. І незалежну Україну, яка воює з тією радянською армією, вони батьківщиною не вважають.

Це не обов'язково консервативні пенсіонери, ровесники Другої світової, для яких та війна, як і раніше, Велика Вітчизняна. Багатьом із них лише за п'ятдесят, активний вік. Визначити їх досить просто. Запитайте: «Що радянський солдат робив у Афганістані?» Якщо почуєте: «Виконував інтернаціональний обов'язок», можете не запитувати, чий Крим. Я на власні очі бачив одного такого шість років тому, коли Майдан палахкотів, а мітингувальники виносили мертвих і поранених. Той тип кричав у слухавку: «Дайте мені людей, наказ і двадцять чотири години — їхнього Майдану не буде!»

Це не байдужа молодь, яка танцювала на дискотеках у спальних районах у ту мить, коли горів Будинок профспілок. Тим, хто залишився вірним якійсь паралельній Батьківщині, якраз не все одно. Їхня ностальгія за армією, яку боявся весь світ, легко конвертується у голоси, віддані на виборах за проросійські партії.

Нарешті — про найважливіше. Телевізор не тільки з нагоди 23 лютого нагадує про паралельну Батьківщину, закликаючи зберігати їй вірність. У своїй юності ця сама аудиторія мала уявлення про навколишній світ теж завдяки телевізору. Визнаю, показували якісні казки. Але реальність, створена в СРСР зусиллями медіа і масової культури, у ті часи була такою ж паралельною. Як тоді, так і тепер мільйонам глядачів говорять і показують таке, чого в тій країні, за якою вони ностальгують, не було в помині.

Перешкодити процесу може тільки чинний закон. Але поки паралельний світ не підвладний дії законів, краще знати про його існування. Аби самим не піти в паралельну Батьківщину. Тільки створену власною уявою.

Джерело

Схожі новини