Передплатити Підтримати

Зеленському стало страшно

Володимиру Олександровичу дуже страшно.

Страшно, бо хотів виїхати на харизмочці, але у нашого ворога є газпроміська харизма, стратегія і чіткий план — створити неоСРСР, підібгавши під себе українське народонаселення.

Президенту страшно, бо як написала Мостова, він планував покрасуватися в президентах, а потім повернутися до улюбленої справи — виступати із кварталом на каналах олігархів, з якими не можна сваритись.

Він злякався бою на Золоте-4, не називає росіян окупантами, а те, що осіннє міні-розведення повна х*йня — стидливо замовчують.

Але є один момент.

Народонаселенню, якому пох*р було пох*р 18—20 лютого 2014.

Так само було п*х 22 січня 2015, коли впав ДАП.

Було п*х, коли машини із пораненими замерзали в холодні ночі під Дебальцево.

Було фіолетово, коли Василь Сліпак відмовився від кар’єри в Парижі і загинув там же за пару років.

Було п*х, коли такі герої як Андрій Кизило гинули під Авдіївкою.

А нам не п*х. Нам, громадянам, а не народонаселенню. Бо нам тут жить. У кварталах не грать. І ми дивимось новини здорових людей. І ми будемо х*рачить знову і знову — інформаційно, в окопах, на оборонних заводах, в госпіталях. В лижних костюмах і воєнних формах. По-усякому. Якщо лідерам, то страшно. То хочеться з Медведчуком грошей разом заробить.

Не умієш бути лідером, не берись.

Страшно — сиди удома. В кварталі. З дітьми. Із печивом.

Не проконає харизмочка. Чи не перше у житті.

І коронавірусом реальність не заговориш. У нас проблеми поскладніше, ніж китайська зараза. Ви тій проблемі в очі зазираєте і хочете незабудки побачити, а там черепи і кості.

А Сивохо, який так хоче миру на Донбасі прямо 19 лютого, радила б їхати в любимий Донецьк і клепати мир не відходячи від каси. Хоч з вудкою, хоч з горілкою в гаражі.

Джерело