Що задумав Путін і до чого такий поспіх

Усе вказує на те, що в червні-липні він зважиться на серйозну ескалацію і в Україні, і в Європі

Путін збирається правити довічно, і байдуже, як при цьому його називатимуть: президентом, головою Державної ради, верховним аятолою чи єлбаси. Важливим є те, що він вчора заявив про такий намір, і так звана еліта в захваті це сприйняла.

Але мене насторожує стрімкість змін. Прем'єр-міністра було затверджено всього за кілька хвилин, і ось вже з’явилося повідомлення, що референдум про зміни в Конституції мають намір провести на початку травня. Це перетинається з іншими планами Путіна, про які я давно висловлювався: продовженням війни із Заходом, яку він розв’язав в 2014 році і яку розглядає як реванш за поразку Радянського Союзу в холодній війні. Все вказує на те, що в червні-липні він зважиться на серйозну ескалацію і в Україні, і в Європі.

Бо ж навіщо Путіну квапитись? До 2024 року він є законним президентом з величезними повноваженнями. Навіщо все прискорювати? Це підозріло. Гадаю, його розрахунок — в тому, щоб отримати всенародне схвалення напередодні якоїсь геополітичної авантюри.

За термінами все збігається. Партнери України по нормандському формату призначили зустріч на квітень, і поставили президента Зеленського на лічильник за планом подальшої капітуляції, який він дисципліновано буде виконувати. Крім того, 9 травня в Росії відбудеться побєдобєсіє. Якраз до цього часу настигне народний референдум, який Путін буде розглядати не тільки як схвалення своєї довічної влади, а й як благословення будь-якої своєї військової авантюри.

Якщо Зеленський не виконає до кінця свої зобов’язання щодо капітуляції, і виникне сильний опір громадянського суспільства, Кремль вдасться до більш силових методів з примусу України до цього сценарію.

У мене виникла така історична аналогія: товариш Сталін був набагато більш беззаперечним диктатором, ніж Путін. Але він був генеральним секретарем комуністичної партії, а головою ради міністрів був Молотов. Однак 5 травня 1941 року товариш Сталін раптом несподівано призначив себе головою ради міністрів — якраз перед початком війни з Німеччиною, яку планував Радянський Союз, але Гітлер його трохи випередив. Це така традиція — надавати більшої ваги статусу імператора перед якимось імперським походом.

Щодо розпуску кабінету міністрів, важливо пам’ятати, що Дмитро Медведєв в Росії вкрай непопулярний. У суспільній свідомості вся відповідальність за жалюгідний стан економіки і низький життєвий рівень покладена на Медведєва. За пропагандою, Путін — це геніальні зовнішньополітичні успіхи, а Медведєв — плачевний стан економіки. Тепер добрий Путін виганяє непопулярного Медведєва і починає розширювати свою імперію. Такий ось соціально-імперський набір, який Путін планує запропонувати народові.

Фігура новопризначеного прем'єр-міністра не має жодного значення. По-перше, тому що є верховний аятола. По-друге, в Росії вже існує сформована система клептократії, і Мішустін не скасує всі ті схеми, за якими Ротенберг, Ковальчуки, Тимченко та інші люди, які грають з Путіним в хокей, стають мільярдерами.

Джерело