Найкраща зброя Кремля
Я не про танки чи інші засоби вбивства. Вони можуть бути неналежної якості, ламатися через одного та взагалі бути бутафорними. Тактика в Росії – погана, в неї добра стратегія. Тому найкраща зброя – та, що впливає на свідомість.
Гуманітарно Росія переграє Україну на всіх фронтах. М’якою силою ворог наш б’є в саме серце — бо мозок ми вбиваємо самі.
Україна ніколи (за винятком останніх 6 років, та й то — досить кволо) не переймалася гуманітарною політикою. Культура, шоу-бізнес, інформаційна система, освіта — все було на 100 500 місці. Найперше — «треба підвищувати економіку». Тому тепер в головах носіїв нашої культури — повна каша та відсутність цінностей.
Спочатку українці дивувались, а згодом засуджували Ані Лорак, Таїсію Повалій та подібних пєвіц ротом. Згодом почали відкриватися безпринципні особи на зразок Усика чи Гвоздіка.
«Какаяразніца» — основна зброя Москви. Коли ніби-патріоти вболівають за Україну, «але ж там теж люди». Або «це путін — поганий, а не всі 140 мільйонів». Це — найефективніший хід кагебістів, їхня «фішка». І вона діє.
Сьогодні побачив обурливі дописи френдів про відкриття в Україні ніби-то нового видання українською мовою для жінок — Wonderzine. Чому обурення? Тому що вже не пєвци ротом, а ніби-то — дійсно ерудовані активні громадяни України, Марк Лівін, Андрій Баштовий та Микола Балабан, вирішили … відкрити видання, що насправді дочірнє від російського.
Жодної реакції на обурливі коментарі під їхніми дописами — просто мовчання (посваряться собі люди — та й забудуть, забули ж про Cosmopolitan). Але це не найстрашніше, бо хіба мало в нашій країні «консерв» чи ватників? Ну подумаєш, ще троє.
Найстрашніше — це те, що зброя працює на тих людях, для яких існує інша реальність — для коментаторів, що сильно втішені подією і пропонують свої послуги для видання. Це — переважно або студенти, або вже бувалі працівники медіа-сфери. Класна новина! Супер феміністичне видання! Правда, те, що московський офіс (!) публікував інтерв’ю з любителькою бюстів Ніколая Второго Поклонською чи що писав, як «правильно» поїхати в окупований Крим — це все в «поганій» реальності. А в «добрій» цього всього не існує. Мир-дружба-жвачка.
Технологія стара, як саме НКВД.
Спочатку «об'єкту» говорять: «ми повністю приймаємо ваші цінності, вашу культуру, ми — взагалі ваші друзі, давайте співпрацювати». Потім — потрохи — м’яко і ненав’язливо в український дискурс (який зараз є вже дуже слабим) впихаються «потрібні» сигнали. І врешті — справді важливі українські теми витискаються, інформаційний простір — повністю російський, ми — «братья», тисяч вбитих і відібраних територій — не було. Одночасно в самій РФ в інформаційному полі також може бути пом’якшення. Вже не «фашистская власть», а партнери і тому подібне. А дуже активних проукраїнських людей можна знищувати фізично — поодинці, або ізолювати у в’язницях.
Ми ж розуміємо, що протягом цих років війни постійно там і тут відбувалась співпраця між нами і ворогами на бізнесовому чи особистісному рівні. Так просто є.
Але тут — це не просто бізнес. Це — формування думки, формування картини світу. І коли люди, що самі мають найперше кричати про чистоту інформпростору і розуміти важливість того, що вони несуть в маси, власноруч приносять частину «русского міра» в Україну — це і є смертельне ураження. Бо їхні прихильники та читачі їдять подане на раз-два.
То що ж робити, як боротися з ефектом «дружнього патріотизму» чи «какойразніци»? Досить просто, але боляче для декого. Треба просто різко встановити межу. Співпраця з ворогом на рівні впливових людей (ЗМІ, шоу-бізнес, великий бізнес, влада) — карана законодавчо та репутаційно. Недемократично? Вибачайте, війна не буває демократичною.
Бо інакше ми станемо жабками, яких варять на малому вогні. Хоча — вже варимось, бо зброя — діє.
