Рейс PS752: Сім запитань до української влади
Це стало першою серйозною кризою для президента Зеленського після його обрання
Минув майже тиждень з моменту жахливої трагедії у небі над Тегераном, яка забрала 176 безневинних життів, включаючи 11 українських громадян. Це стало першою серйозною кризою для президента Зеленського після його обрання. Вона викрила реальні проблеми нової влади, передусім, нездатність приймати швидкі правильні рішення в екстремальних ситуаціях, а також брак професійності і компетентності силового блоку.
За відсутності змістовних якісних підходів не спрацював і головний козир влади — висококласні комунікаційні можливості. Відтак, так і залишилися без відповіді багато запитань, які цікавлять українське суспільство та дипломатичну спільноту.
По-перше, чому немає належної оцінки інформаційного повідомлення посольства України в Ірані (читай МЗС України) про відсутність підстав розглядати трагедію як терористичний акт чи ракетний напад? Навряд чи відповідне повідомлення з’явилося без погодження з Києвом, як цього вимагає дипломатична практика. А поспішне розміщення цієї інформації, яка миттєво розлетілася ефірами, лише підтверджує, що крок цей був далекий від спонтанного і негативно впливав на імідж України.
По-друге, чому на перші телефонні контакти президента Зеленського довелося чекати понад півтори доби? У таких надзвичайних ситуаціях глава держави має реагувати миттєво і бути першим у визначенні лінії реагування країни. Натомість, у перші 36 годин ми спостерігали за тим, що про цю трагедію говорили «про нас без нас» інші лідери та іншими сигналами.
По-третє, чому глава держави особисто дав доручення генеральному прокурору відкрити кримінальне провадження щодо катастрофи літака МАУ в Тегерані, а заразом наказав і здійснити «перевірку льотної придатності всього цивільного флоту»? У такий спосіб було наперед, ще до висновків слідчої комісії і з’ясування всіх обставин трагедії, покладено відповідальність на екіпаж і українську сторону. Такий підхід підриває довіру до професіоналізму українських льотчиків та реноме українського авіаперевізника. Це питання принципу.
По-четверте, чому МЗС України не видало вчасно рекомендацію українським громадянам утриматися від поїздок до небезпечного регіону? З початку року на Близькому Сході розгорталися події, які вказували на неминучість погіршення умов безпеки. «Ракетний пінг-понг» мав би бути достатньою підставою для відповідних дій МЗС на упередження. Можливо тоді і так званий «робочий візит» президента Зеленського до Оману варто було б не здійснювати. Бодай з тим, щоб не наражати його на небезпеку, а з ним — і українських громадян. Прикро, але таке попередження будинок на Михайлівській видав вже постфактум після трагедії з українським літаком.
По-п'яте, чому так і не активізовано зусилля зі створення Спільної міжнародної комісії з розслідування катастрофи із залученням країн, громадяни яких постраждали, з урахуванням стандартів міжнародної цивільної авіації? Будемо сподіватися, що запланована цього тижня зустріч міністрів закордонних справ країн, громадяни яких постраждали в катастрофі, у Лондоні завершиться відповідним рішенням.
По-шосте, чому українська влада продовжує зволікати з ініціюванням спецзасідання Ради Безпеки ООН? Сталася надзвичайна трагедія міжнародного масштабу і відповідальність за неї лежить не лише на іранській стороні як операторі небезпечної військової техніки, а й на виробникові цієї техніки — Російській Федерації. Як могло статися таке, що відповідні взірці зброї не змогли в автоматичному режимі встановити цивільний об'єкт і убезпечити від катастрофи мирних громадян? Світ має почути правду, адже всюди, де з’являється російська зброя, гинуть люди. І це не лише про «іранську катастрофу».
І останнє — чому українська влада до останнього заперечувала можливість збиття українського борту внаслідок ракетного нападу, в той час як наші міжнародні партнери єдиним голосом заявляли про наявність доказів причетності іранської системи ППО? Аргументи українських посадовців про «важливість збереження конструктивної атмосфери співпраці з Іраном» важко сприйняти. У той час коли під загрозою постали імідж та національні інтереси української держави, влада фактично стала на захист позиції Ірану — країни, яка чітко позиціонується як союзник РФ і не підтримує нашу боротьбу за відновлення територіальної цілісності України. Підтвердження цього — системне негативне голосування Тегерану в ООН щодо резолюцій стосовно ситуації на тимчасово окупованих територіях нашої держави.
Відповіді на всі ці і багато інших питань є важливими для чіткого розуміння якості та ефективності діяльності української влади в питанні захисту національних інтересів. Україна все ще перебуває у стані гібридної війни з російським агресором, і на помилки, некомпетентність та нерішучість ми просто не маємо права. На кону — наше майбутнє як незалежної та суверенної держави. Треба вміти боротися.
