Передплатити Підтримати

Не можна відв’язувати Путіна від «міжнародного стовпа ганьби»

У 2019 році нова українська влада наочно продемонструвала зміну підходів до окупанта її територій. І хоча Росія ні на йоту не змінила своїх підходів до України, Зеленський і його команда, намагаючись всіляко задобрити Путіна, демонстрували невмотивовану поступливість, яка чомусь дуже схожа на перші спроби тихої капітуляції.

При цьому майже демонтувавши систему стримувань Путіна на міжнародній арені, яку за 5 років свого президенства вдалося створити колишньому президенту України Петру Порошенку.

І цілком закономірно, що армія, мова, віра відходять на задній план там, де переконання заміняють фантастичні бажання населення повірити в можливість швидкого покращення життя в розграбованій олігархатом і його прихвоснями країні.

Але постійно використовуючи ефект контрасту, підкреслюючи свою відмінність від експрезидента, та виступаючи у ролі «антиПорошенка», Володимир Зеленський так і не зрозумів головного, — Путін ніколи не буде розмовляти з ним на рівних.

А загравання з ворогом держави, яку довелося очолювати, здатне лише щоразу збільшувати апетити Кремля, який не збирався і не збирається відмовлятися від своєї стратегічної цілі — знищення державності України.

«Гра в мир» з Росією може закінчитися повним фіаско

Путін розбив шлях до повної капітуляції України на проміжні етапи. І якщо навіть Зеленський погодиться на всі висунуті Москвою політичні, економічні, військові, культурні і мовні вимоги, то це лише спонукатиме кремлівців до висування все нових і нових безпідставних претензій до України.

І, врешті-решт, після того, як Путін таки «дотисне» колективного Зеленського на демонстрацію в Україні в повному обсязі всіх основних російських телеканалів та показ російських фільмів на українських телеканалах, зняття заборони на поширення в Україні російської преси, згоду на розповсюдження на українській території російської книжкової продукції, відновлення гастролей російських театрів, артистів і співаків, це не будуть останні його вимоги.

Далі підуть вимоги відновлення роботи всіх колись існуючих російських шкіл та «вільний вибір» батьками учнів мови викладання в українських школах України.

Але й це буде далеко не все. В кінці повзучої капітуляції України Путін висуне вимогу, що для нібито встановлення миру на Донбасі, «ДНР» і «ЛНР» мають поширити свій контроль на всі не окуповані Росією території Донецької і Луганської областей.

А також притягнути до кримінальної відповідальності не терористів, які виступили в ролі посіпак Москви, а учасників бойових дій, котрі відстоювали цілісність і суверенітет Української держави.

Мотивуючи це тим, що, мовляв, саме учасники АТО винні у розв’язанні війни з мирним населенням Донбасу, яке зі зброєю в руках було просто вимушене відбивати вторгнення українських військ на свої землі.

Політичний дрейф України в бік Москви є неприпустимим

Якщо діюча влада і далі продовжуватиме діяти в такому ж політичному ключі, то не можна виключати того, що до кінця 2020 року на Банковій переведуть Росію зі статусу «країни-агресора» в статус ледве не «братньої держави».

Українцям, разом із західними союзниками, вдалося прив’язати Путіна до «міжнародного стовпа ганьби», але тепер команда Зеленського робить спроби його відв’язати, пояснюючи при цьому, що це в інтересах України.

Водночас зроблені перші кроки по відновленню присутності Росії в Україні в повному обсязі.

А після того, як ворога знову необачно впустять в Україну, Путін може вимагати розміщення на її території військових баз і російських військовослужбовців.

Мотивуючи цю вимогу тим, що тільки постійна російська військова присутність здатна надійно захистити Україну від згубних для неї зовнішніх впливів і нових Майданів, які, мовляв, деструктивним чином впливають на відновлення стосунків між двома «братніми» народами.

У 2014−2019 роках українці відчули, що живуть в Україні, а не в Новоросії, Малоросії чи Південно-Західному федеральному окрузі Російської Федерації.

І гірко усвідомлювати, що Україна почала політичний дрейф у бік Москви, тому що її нинішні очільники не хочуть звертати увагу на попередній згубний історичний досвід подібного «братання».

Джерело