Чи чекають Україну нові потрясіння?

Над Україною вкотре відбувається соціальний експеримент, і наступний рік покаже, чи здатна нова влада ефективно керувати величезною країною

Результати загальнонаціонального опитування, проведеного в грудні Фондом «Демократичні ініціативи» спільно з Центром Разумкова, співпали з результатами опитування експертного: подія року — це президентські та парламентські вибори. Це недивно. Коли в демократичній країні відбуваються вибори, вся політика завжди сконцентрована навколо них, тому це так чи інакше подія № 1. Та цього року ми отримали несподівану перемогу спочатку кандидата Зеленського, а потім (що може ще більш несподівано) — монобільшість у парламенті. Дві ці події змінили палітру української політики, і все інші події вже були похідними.

Тож коли говорити про основні здобутки та перемоги 2019 року, то найголовнішим, на мою думку, є той факт, що попри значні пертурбації країна таки вистояла. А також те, що вибори відбулися демократично, хоча їх результатом і став соціальний експеримент, який вчергове проходить над Україною. До влади прийшла абсолютно недосвідчена в політиці команда, яка тепер керує величезною країною. Не можу пригадати подібного явища в недавній історії європейських країн. Відтак, відбувається експеримент, і ми побачимо, чи зможе ця влада керувати країною. Тож наразі з позитивного: інституції ще «не завалились».

Крім того, розвороту в бік Росії не відбулося. Зовнішньополітичний напрямок, в принципі, був передбачений. Я досить критично ставився до Зеленського в ході кампанії, але говорив, що в разі обрання він не розвертатиме країну в бік Росії: він не був кандидатом від «Антимайдану», не прийшов на проросійських гаслах. Тому принаймні наразі розвороту в бік Росії не відбулося. Та ми ще можемо отримати сюрпризи, причому неприємні.

Адже рік ще не завершився, і ми очікуємо на підписання газового контракту. І ще питання, чи буде він підписаний (радше за все, що так), і що саме там буде. Бо протокол про наміри, який ми бачили, містить речі, які недостатньо чітко прописані. Тож до кінця року ще відбудеться подія, яку ми всі будемо активно коментувати, і хтозна з яким знаком — плюс чи мінус. Поки що контракт виглядає компромісом, але у ньому можуть бути закладені серйозні небезпеки.

Щодо прогнозів на наступний рік, то найбільш прогнозованою, знову ж таки, буде зовнішня політика. Тобто принаймні риторично курс на європейську і євроатлантичну інтеграцію збережеться. Є зміни, але в команді Зеленського є розуміння того, що основна підтримка надходить з боку Заходу — Європи і США. Небезпека ж у тому, що зовнішня політика повністю формується на Банковій. Бо якщо раніше це відбувалось з двох центрів — МЗС і адміністрації президента (заступник глави АП із зовнішньополітичних питань), то зараз ключові речі вирішує помічник президента Єрмак, який веде основні переговори. Ми бачили це і з американцями, і щодо обміну полоненими, і щодо транзиту газу — його підпис стоїть першим під «газовим» протоколом про наміри, що неправильно навіть з формальної точки зору. Тобто проблема полягає в тому, що МЗС наче усунуто від конкретних і надважливих переговорів. Єрмак — здібна людина, яка вміє вести бізнес-переговори, та ми маємо розуміти, що міжнародні переговори з питань безпеки — це дещо інше, ніж просто бізнес.

І тут випливає проблема війни на Донбасі. Які можуть бути зрушення у цьому напрямі? Розведення військ (зараз визначають ще три точки), досягнення сталого перемир’я, обмін полоненими, спрощення комунікації з українцями, які живуть на окупованій частині Донбасу — це загалом правильно. Можна сперечатись щодо організації розведення військ, але, по суті, це правильний підхід, що може дати позитивні результати. Та ось далі що? І що Путін вимагатиме за стале перемир’я?

Москва висуватиме свої вимоги, ми — свої, і хтозна, чи вдасться нам відстояти свої позиції в умовах, коли на нас тиснутиме РФ, та ще разом з тим же Макроном. І коли йдеться про політичні питання мінських домовленостей, наші справи виглядають не дуже, тому що в 2019 році ми підписали формулу Штайнмаєра у вигляді, що насправді погіршує наші позиції. Відтак якщо прорив з політичних питань по Донбасу і відбудеться, то за рахунок України. Хоча я не виключаю і того, що кожна сторона буде наполягати на своєму і внаслідок виникне «патова ситуація» заморожування конфлікту. Знову постане питання миротворців, яке нині українська сторона чомусь погодилася відсунути на другий план.

Та найбільші небезпеки я все ж вбачаю у внутрішній політиці. Мої сподівання на те, що опинившись на посаді президента, Зеленський проводитиме зважену політику, не виправдались. Тобто все виявилось ще гіршим, ніж очікувалось. Помітна явна тенденція до монополізації влади, нехтування законом і формування команди, де перевага віддається особистій лояльності, а не професіоналізму. Тобто нині фактично будується персоналістська система влади, де остаточний центр прийняття рішень — президент, який не має відповідної підготовки, натомість має, на мій погляд, деякі психологічні, комунікативні проблеми.

Система влади продовжить спиратися на популістські рішення. Ми бачимо це і в комунікації, і в тому, як президент намагається грати роль доброго царя. Він наказав знизити ціни на автозаправках — і наступного дня вони на гривню знизились. Сказав знизити ціни на газ — завтра і їх символічно знизять. Наказав закрити гральний бізнес — і він закритий, хочу з правової точки зору тут виникне багато позовів. І подібних речей багато.

Так чи інакше вони дозволять зберігати високий рейтинг довіри. Так, падіння відбувається, але цифри однаково залишаються достатньо високими. А вже далі підуть питання. Наприклад, наскільки нинішня влада скористається більшістю в парламенті ради проведення таких важливих змін як земельна реформа, яку вочевидь треба проводити і не прикриватись референдумами. Влада має право провести таку реформу без референдуму, та очевидно, що її треба проводити по-розумному, а не продавлювати в парламенті з нинішніми вадами.

Ідуть розмови про розпуск парламенту, та я не думаю, що Зеленський на це піде. Думаю, у більшості депутатів відбуватиметься процес диференціації, але сама по собі більшість наступного року збережеться. Так чи інакше, вибори — це завжди ризик, і віднині вони відбуватимуться за новим виборчим кодексом, на пропорційній основі. Де гарантія, що підтримка Слуги народи збережеться на рівні 43%, який вони собі вибороли влітку?

Влада все ж не зможе виконати всіх обіцянок, які «наробила». Та де зміни все ж відбудуться, так це в уряді. Там можуть змінити як окремих міністрів, так і прем'єр-міністра. Формально у нас парламентсько-президентська республіка, і президент не має права зняти прем'єр-міністра, та всім зрозуміло: нинішня модель де-факто зав’язана на одній людині й вона може зняти прем'єр-міністра в один момент. Така собі зручна можливість перекладати відповідальність за провали на міністрів, прем'єр-міністра, а самому виступати в ролі доброго царя.

2019 виявився абсолютно переломним роком в українській політиці. Очевидно, що такої масштабної зміни наступного року не буде. Нова влада намагатиметься втримати ситуацію під контролем. Відбуватимуться місцеві вибори, заплановані зміни до Конституції, і тут теж піде боротьба. Бо незрозуміло, зрештою, які повноваження отримають префекти, та й експерти побоюються, що в законі закладені приховані лазівки для статусу областей чи окремих округів.

Чи будуть потрясіння наступного року, залежить від кількох факторів. Економічної ситуації, що зав’язана на ситуації на зовнішніх ринках. Від того, чи піде влада на суттєві поступки Росії, і тут йдеться про особливий статус для ОРДЛО. Від того, чи не допустять українські політики якихось фатальних помилок. Візьмімо справу Шеремета. Зараз опублікували повний текст розмови Кузьменко з приводу так званої «сакральної жертви», і ми бачимо, що наша доблесна поліція на чолі з доблесним міністром МВС все перекрутила: зміст і навіть час. Розмова відбулась зараз, а нам її представили як таку, що відбулася 2016-го. Якщо ця справа розсиплеться, а Зеленський усе продовжуватиме свою лінію на дискредитацію ветеранів і добровольців, то збурення не виключені.

Словом, загострення можливі. Та бажати провалу нинішній владі я не хочу. Цього, звісно, хотілось би уникнути, тому що Путін використає будь-які провали влади ради дестабілізації в Україні, яка у будь-якому випадку йому на користь.

Джерело