Не домовимося

Прес-конференція президента Росії Володимира Путіна підтвердила вже позначену тенденцію кризи жанру подібних заходів. У наявності очевидне роздратування цим дійством, що знайшло відображення у поки ще вільному, за певної умовності, інтернеті.

Як писала московська «Новая газета», за три перших години спілкування журналістів із начальником «государства российского» на YouTube-каналі «России 24» відео дивилося 65 тис. осіб. При цьому лайків було 10 тис., а дизлайків 45. Звичайно, представлені показники не зовсім відображають суспільні й тим більше електоральні переваги російського суспільства. Аудиторія інтернету більше молода і має специфічні інтереси, зокрема і політичні. Це підтвердили протестні виступи в Москві влітку поточного року. Проте тренд очевидний, і він не на користь владної вертикалі.

Жоден інформаційний захід у Росії не обходиться без України. І цього разу винятків не було.

З одного боку, начебто нічого нового Путін не сказав. Давно набили оскому сентенції про прямі переговори з так званими представниками Донбасу та іншого з цього арсеналу російської дипломатії і пропаганди.

Проте є деякі відмінності.

По-перше. Знову постало питання про так звані споконвічно російські землі. Останнім часом московська пропаганда не робила особливого наголосу на так званій Новоросії, і ось тепер знову. Причому термін не пролунав, він був замінений більш сильним про споконвічні землі.

Зрозуміло, що це елемент політичного тиску і неприкритих погроз, аж до офіційних територіальних претензій. Після того, як у Парижі Путіну не вдалося домогтися відступу України, він дає зрозуміти, що настає наступний раунд.

Саме до цього слід віднести de facto визнання постачання важкого та іншого озброєння на окуповану територію. Те, що це прикрите фіговим листком якихось співчуваючих колаборантам структур, нікого не вводить в оману. Це не обмовка, а цілком свідома заява.

Київ попереджають, що те, що трапилося в Парижі, вже не повториться, і якщо українське керівництво й надалі не виконуватиме російські вимоги, не тільки щодо Донбасу, то Росія може перейти до військового розв’язання питання на сході і півдні України в так званих «исконных русских землях».

По-друге. Київ відстояв свою позицію щодо газу, зокрема і за рішенням Стокгольмського арбітражу. Газове питання для Росії і для Путіна особисто є не тактичним, а стратегічним. На цьому етапі Донбас відступає в пріоритетах Кремля на другий план у порівнянні з газом. Якщо ми й далі будемо так само твердо відстоювати свої позиції в питанні енергоресурсів, то це незрівнянно більше дратує Путіна, ніж Донбас і Крим разом узяті.

Якщо наступна зустріч у нормандському форматі відбудеться, хоча щодо цього є великі сумніви, то питання газу і прямі поставки його в Україну знову будуть предметом розмов на вищому рівні. До цього часу проясниться ситуація з «Північним потоком-2». Якщо його добудують, то не виключене бажання Москви переглянути параметри поставок газу через українську ГТС.

По-третє. У Москві розкручується маховик підготовки і проведення святкування річниці завершення Другої світової війни в Європі. Той факт, що наша країна і Грузія не братимуть у цьому участі, є додатковим психологічним чинником роздратування Путіна. На неформальному саміті СНД у Санкт-Петербурзі він більше години говорив про події, що передували початку Другої світової війни. Особливо його напружує знак рівності між Гітлером і Сталіним, резолюція Європейського парламенту від 19 вересня 2019 року, в якій покладається провина за розв'язання світової війни на двох диктаторів.

І для цього використовується давно відомий прийом, що інші не кращі. Пакт Молотова-Ріббентропа, на думку Путіна, такий самий, як між Німеччиною і Польщею 1934 року. Найгірший вид брехні — напівправда. У травні того ж року Польща уклала подібний договір із СРСР. Про це Путін промовчав, а це принципово змінює ситуацію.

Польща брала участь у поділі Чехословаччини в 1938 році. Обурена Москва офіційно попередила Варшаву, що в разі її вторгнення в Чехословаччину буде розірваний радянсько-польський пакт про ненапад. Про це Путін сказав, але про те, що нічого подібного не відбулося, промовчав і договір між СРСР і Польщею продовжував діяти. Не випадково міністр закордонних справ Польщі Юзеф Бек назвав цей крок пропагандистською акцією, що не має великого значення.

У Польщі давно дали негативну оцінку участі в поділі Чехословаччини. Президент Качинський чітко заявив: «Це наш гріх, і немає нам прощення». Як це відрізняється від того, що ми чуємо від Путіна щодо участі СРСР у розділі Польщі.

Начебто України всі ці історичні викрутаси Путіна прямо не стосуються. Ми в московському «победобесии» участі не беремо. Проте це ланка загального ланцюга тиску на Україну, нехай у цьому випадку в пропагандистській площині.

Таке враження, що наше керівництво після Парижа не повною мірою позбавилося деяких ілюзій про можливість домовитися з Путіним. Прес-конференція та подальший виступ на неформальному саміті СНД російського президента повинні остаточно розвіяти навіть натяки на якусь зміну московської позиції щодо України.

Ситуація для кремлівського начальника складається не найкращим чином. Ціла низка провалів російської агентури в зарубіжних державах, скандали і просто хамська поведінка щодо Ангели Меркель плюс додаткові американські санкції змушують Путіна поспішати.

Його висловлювання щодо можливої зміни конституції говорить про те, що транзит влади почався. Критично важливо для нього затягнути Білорусь у глибоку інтеграцію, а фактично поглинання Росією і привести в Києві до влади проросійський уряд за прикладом Молдови. Все це необхідно зробити до кінця 2023 року. При цьому треба пройти проміжні етапи місцевих виборів і в Державну думу.

При всій умовності виборчого процесу в Росії Путіну потрібно підійти до виборів в ореолі масштабних зовнішньополітичних успіхів. В якомусь сенсі знову Україна виходить на перший план.

Треба поставити крапку в спробах хоч у чомусь домовитися з Путіним щодо Донбасу і Криму. У цьому сенсі час переходити до плану Б, якщо він дійсно є.

Джерело