Декомунізувати сільське господарство

Україна зробила ще один крок в бік цивілізації, відмовившись від мораторію на продаж землі. Точніше півкроку

Парламент схвалив у першому читанні закон про ринок землі. Це структурна реформа, спрямована привести українську унікальну відсталу реальність до нормального становища. Оскільки мораторій на продаж — це точно ненормально. У країні обговорюють земельне питання здебільшого на емоціях, раціонально ж немає жодного аргументу проти ринку. У розмові з британцем, німцем чи американцем ви навряд чи змогли б пояснити, як це взагалі людині заборонено розпоряджатися його приватною власністю.

Ринок землі важливий не тільки тому, що ми не розкриваємо потенціал сільського господарства. Це ще й питання базових цінностей. Верховенства права і святості приватної власності. Немає нічого важливішого для успішності держави в сучасному світі, ніж верховенство права. Немає багатих держав, де не шанують приватну власність. А мораторій порушує базове право людини розпоряджатися тим, що їй належить, і відображає загальний нігілізм українського суспільства в цьому питанні.

І продовжує порушувати, поки немає остаточно ухваленого закону. Поки пройдено лише перший крок. Попереду друге читання, у межах якого реформу можуть зіпсувати. І тепер завдання-максимум не допустити, щоб депутати під тиском лобістів убили саму ідею реформи. Ідею вільного ринку, що робить економіку сільського господарства ефективною, а вартість землі — максимально високою.

Що може зіпсувати земельну реформу? По-перше, нові обмеження. Україна — корумпована країна. А отже, чим більше бюрократії, тим більше корупції. І чим більше обмежень, тим нижча вартість землі. У підсумку, якщо між першим і другим читанням закон доповнять новими обмеженнями, вони продовжать каструвати і без того постраждалу земельну реформу.

Перший варіант, запропонований урядом, був ліберальнішим і призвів би до значно більшого ефекту в економіці. На жаль, компроміси відібрали у нас кілька відсотків щорічного зростання ВВП. Тепер можуть відібрати ще більше. Найризикованіший шлях — це шлях референдумів. Не можна виносити складні економічні питання на референдум. Рішення мають ухвалювати відповідальні та професійні люди, яким народ делегує це право.

А референдум відображає міфи, що існують у суспільстві та заважають розвитку. Шлях референдумів — це шлях популізму. Важливі економічні рішення приймали на референдумі у Венесуелі. І ми бачимо, куди привело країну таке народовладдя. Приклад Швейцарії, будь ласка, не наводьте. Це унікальний досвід, і поки українське суспільство за своїми патернами набагато ближче до латиноамериканського, ніж до швейцарського.

Найдискусійніше питання, що виникне між першим і другим читанням, — допускати чи не допускати до купівлі землі іноземців. Треба тільки уточнити: допускати чи не допускати хороших, прозорих іноземців, які грають за правилами? Бо інші потраплять (пролізуть) і в разі обмежень. А ось якісних інвесторів можна позбутися. Який буде результат, якщо не допускати? Передусім ціна землі буде меншою. Коли ви обмежуєте попит, ви обмежуєте конкуренцію, а отже, й ціну.

Хто постраждає? Насамперед ті самі власники паїв. І економіка загалом. Адже буде менше інвестицій, не зайдуть компанії, у яких є капітал і більш просунуті технології. Виграють українські фермери й аграрії, які отримають доступ до дешевшої землі.

Чи варто заради прибутку тисяч людей обмежувати дохід мільйонів — питання риторичне. Ба більше, як ринок землі стримували безліччю міфів, так і сам формат ринку перебуває в туманній завісі стереотипів. Візьмімо, наприклад, те, що держава повинна підтримувати когось одного, скажімо, фермерів. Хоча зараз українське сільське господарство — це економіка, де кожен займає свою нішу. Просто фермери можуть вирощувати малину, а великі компанії експортують зерно. І виділяти когось одного, наприклад фермерів, і казати, що ринок треба робити під них, це помилка. Тут ми прикриваємося європейським досвідом, де сільське господарство — це не бізнес, а соціальна сфера, де людям дають шалені дотації, аби вони залишалися у себе в селах.

Але в Україні немає причин штучно утримувати людей у селах, ми істотно відстаємо в урбанізації від цивілізованих країн. Тим паче, з огляду на брак робочих рук і голів у містах. А отже, немає потреби зменшувати ефективність економіки за рахунок підтримки тільки одних фермерів.

Держава, яка десятиліттями стримувала розвиток ринку, повинна створити рівні правила гри й не заважати. І цим декомунізувати сільське господарство, мораторій у якому — не що інше, як продовження радянських правил гри й атавізм, який дістався нам ще з часів колективізації.

Джерело