Час розкидати каміння

Невже зимувати доведеться у наметах під відкритим небом

…Час ламати і час будувати…
…Час розкидати каміння і час збирати каміння…
…Час розривати і час зшивати…
(Екклезіаст)

Старий державний будинок, що дістався нам у спадщину від імперії, давно нікуди не годиться. Він напівзруйнований і перекошений, у ньому повно щербин і тріщин. Він не захищає від економічного вітру (а надто кризового урагану) та геополітичного шторму. Він некомфортний для мешканців, переповнений щурами і тарганами, не має гарячої води і ліфтів. Його давно потрібно було капітально ремонтувати.

Багато років ми сподівалися, що прийдуть справжні віддані будівничі і зроблять цю важку і клопітку справу. Але все завершувалося знов і знов косметичним ремонтом, переклеюванням шпалер та ганянням тарганів з одного поверху на інший.

З часом прийшло усвідомлення, що єдиний спосіб ремонту — це фактично знести і побудувати новий державний будинок на тому самому місці. Адже всі комунальні системи застаріли і прогнили, щурі почуваються справжніми господарями, та й самі квартири далекі від сучасних стандартів пристойного життя, а стіні не витримують ураганного вітру, що постійно буває у нашій місцевості.

Таке усвідомлення прийшло не до всіх, лише до найбільш активних мешканців. Решта продовжували чекати від домоправителів чудесного включення гарячої води (за рахунок взятого в сусідів боргу на грабіжницьких умовах) чи раптового зникнення щурів (внаслідок чудової гри на флейті). Окремі найбільш хвацькі мешканці не гаяли час і встигли побудувати собі власні пентхауси (за рахунок спільних будматеріалів і, звичайно, без жодних документів).

Але більшість мешканців зневірилася у здатності старого покоління керівників зробити кардинальні зміни: адже ті всі виросли у старому напіврозваленому домі і навчилися непогано в ньому влаштовуватися, підкрадаючи будматеріали та час від часу переклеюючи шпалери в оптимістичний колір. Вони не мали ні мужності, ні наснаги зламати і розчистити.

Нарешті раптом з’явився молодий архітектор, який заявив про готовність розірвати зі старою спадщиною та, замість косметичних ремонтів, побудувати новий комфортний і безпечний будинок, розчистивши будмайданчик. Настав час розкидати каміння. Теоретично я би мав бути щасливим, я давно про це мріяв. Що ж тоді мене не влаштовує?

1. Архітектор взявся будувати, не маючи плану. Більше того, він заявляє, що готовий виконати будь-які примхи і забаганки мешканців — а всі вони хочуть різного і несумісного. Це наштовхує на думку, що розчищений будмайданчик стоятиме порожнім досить довго — аж поки мешканці самі не домовляться (а такої навички в них нема). Або ж буде збудовано щось еклектичне, що швидко і з гуркотом завалиться, поховавши під собою мешканців.

2. Ламаючи старий будинок, архітектор готовий зламати фундамент і будувати без нього. Фундамент, як відомо — це основа безпеки будівлі. Без такої безпекової основи будинок не витримає навіть сильні пориви вітру, не кажучи вже про зсуви ґрунту чи землетрус. А ми живемо у надзвичайно сейсмічно небезпечній зоні. Трясе щодня.

3. Кожен будівельник знає: будівництво починається з охорони будмайданчика від злодіїв. В нашому випадку цього не сталося, і найхитріші та найбезсовісніші мешканці постійно крадуть будматеріали для власних потреб. А архітектор, замість покласти цьому край, радо розпиває з ними чай.

4. Відсутність досвіду в архітектора виглядає навіть перевагою, з огляду на те, як морочили нам голову попередні досвідчені архітектори. Але хотілося би бачити у нього на робочому столі підручники з архітектури та будівництва, а не збірки анекдотів та казки народів світу. Такий зміст бібліотеки сильно бентежить.

Можливо, я надто критичний. Але ці чотири пункти мене сильно насторожують від першого дня, і що далі йдуть будівельні роботи, то більше і більше. І все це наводить на думку, що зимувати доведеться у наметах під відкритим небом. А зима близько.

Джерело