Лукашенко пролазить у "вікно до Європи"

Для Лукашенка, який десятиліттями переміщався по траєкторії між Москвою, Києвом і Пекіном цей візит — справжній прорив. Прорив, який сигналізує про те, що «стара Європа» більше не вважає його «останнім диктатором» континенту. Або, принаймні, вважає таким диктатором, з яким можна шанобливо розмовляти. І це при тому, що головні питання, які ставили Лукашенку — відповідальність за вбивства політичних опонентів, декоративні вибори, переслідування політичних опонентів і вільної преси — так і залишаються без очевидної відповіді.

Звичайно, Австрія, еліта якої відома своїми особливими відносинами з номенклатурою країн пострадянського простору, це ще не Німеччина і не Франція. Але такий візит — своєрідний політичний експеримент. Можна побачити, як буде вести себе «клієнт», який буде резонанс і чи варто запрошувати його до інших західних столиць. Тим більше, що зараз головним завданням Заходу стає не підтримка білоруської демократії, а підтримка білоруського суверенітету.

Створюється враження, що якщо не сьогодні, так завтра питання про збереження цього суверенітету стане головним питанням взаємин Заходу і Росії. І якщо Москва анексує Білорусь або зробить її частиною нової, вже справжньої «союзної держави» на чолі з Путіним, це стане не закінченням, а початком кризи. Тому що Україні в цьому випадку «дружнього запрошення» до складу такої держави, яке зробить російський танкіст або пілот військового літака, просто не уникнути. І що в цьому випадку робити Заходу?

Саме тому інтереси західної політичної еліти і білоруського диктатора, який дуже не хоче віддавати свою державу новому господареві з Кремля, почали збігатися. Виникає, однак, одне дуже просте питання — чи не запізно на Заході починають усвідомлювати масштаби кризи, яка може охопити пострадянський простір вже найближчим часом і чи не запізно Олександр Лукашенко задумався про майбутнє Білорусі?

Джерело