Кредит, а не дотації, врятують державність

І раптом нещодавно він припустив, що заради миру Україна може віддати свої території агресорові, а те, що після цього залишиться від України, приймуть до ЄС. І то не скоро, в усякому разі не у 2027 році.

Єдине, що виправдовує канцлера, то це жалюгідний вигляд, з яким він це виголошував. Тобто усвідомлював, що висловлює не шляхетні думки. Канцлер, насправді, усвідомлює, що те, що залишиться від України з 30 мільйонами населення, ніколи не вступить до Європейського Союзу. Воно буде поглинуто росією, як свого часу Чехословаччина була поглинута Німеччиною у 1938 році. Тоді нібито тільки її частину хотіли віддати нацистській Німеччині прем'єри Франції та Великої Британії.

Ця передача чехословацької території дістала назву «мюнхенської змови». Проблема у тому, що передача території пригнічує моральний дух нації і Чехословаччина, незважаючи на свою мільйонну армію втратила силу до спротиву після того, як союзники примусили її відмовитися від частини території. Але тодішні дії Англії та Франції мали на меті і раціональну ідею: зіштовхнути армії двох тоталітарних країн Німеччини та Радянського Союзу між собою. Для цього треба було, щоб у них виникла лінія зіткнення. Чехословаччина та Польща стали жертвами цієї ідеї, яка в решті решт врятувала Англію та європейську демократію. Позиція канцлера Мерца немає під собою ніякої стратегічної ідеї на відміну від позиції Даладьє та Чемберлена у далекому 1938 році. Тому, як сказав один рояліст про страту герцога Енгієнського у 1804 році: «Це гірше, ніж злочин. Це помилка».

Якщо звернути увагу на хронологію заяви канцлера Мерца, вона сталася після того як Європейська спільнота втратила 27 мільярдів євро через подорожчання ціни нафти та газу після перекриття Іраном Ормузької протоки. І так виглядає, що канцлер настрашився, що Німеччина не дасть собі ради з витратами, якщо високі ціни на нафту збережуться тривалий час. А це загрожує падінням нинішнього коаліційного уряду Німеччини. Тому треба скорочувати витрати. Зокрема, на підтримку України. Про віддалені наслідки для Німеччини немає часу думати. Треба рятувати коаліцію.

На Україну рішення Німеччини про скорочення поточної допомоги матиме надзвичайно негативний вплив, але не смертельний, якщо зробити правильні висновки. Німеччина не перша західна держава, яка не хоче фінансувати воєнні та інші витрати українського уряду. Першими були США після приходу уряду Трампа. Уряд Трампа теж припинив фінансування України через більш нагальну потребу скорочення державних видатків США. Борг США сягнув такого рівня, що це може вплинути на бажання іноземних покупців американських облігацій купувати їх і надалі.

Оскільки щорічний дефіцит американського бюджету у 2 трильйони доларів фінансується за рахунок продажу облігацій, першим завданням американського уряду є втримання довіри покупців облігацій до спроможності уряду США виплачувати борги. Цим пояснюються абсолютно усі дії нинішньої американської адміністрації. Інколи ці дії не подобаються партнерам США, зокрема, і їхнім найближчим союзникам по НАТО. Українське суспільство тримається на величезній силі спротиву, яка ще не вмерла і на п’ятому році війни.

Відмова від територій не є виходом для України, оскільки наступним кроком буде поява медведчука або ще якоїсь російської маріонетки на чолі українського уряду.

Слід дати недвозначну відповідь на питання чи згідна Україна на відмову від своєї території.
Найкращою відповіддю у цьому питанні і віце-президенту США Венсу, і канцлеру Німеччини Мерцу, мав би стати демонтаж Кримського мосту на ділянці суверенної української території. Тобто від кримського берега до острова Тузла. Це слід зробити на підставі рішення українського суду про незаконне будівництво. Демонтаж мають здійснити ЗСУ,
оскільки виконавча служба не має доступу до об'єкту незаконного будівництва.

Тоді виникає друге і головне питання, за рахунок яких коштів фінансувати спротив російській агресії. До цього дня фінансування спротиву йшло за рахунок пожертв іноземних
держав. Але в історії людства майже усі війни фінансувалися за рахунок кредитів, а не пожертв.

Велика Британія не просила в США дотацій під час Другої світової війни. Вона просила кредит. І вона отримала цей кредит у вигляді ленд-лізу. Цей кредит був вигідний обидвом сторонам. США він був вигідним, бо давав роботу багатьом американським підприємствам, оскільки кредит видавався товарами, а не грішми. При чому саме американськими
товарами. Великій Британії цей кредит був вигідний, бо вона отримувала зброю і всі інші товари, щоб чинити спротив німецькій агресії.

Без цього кредиту Англія би сьогодні розмовляла німецькою мовою. Велика Британія може сьогодні надати Україні товарний кредит на 50 мільярдів доларів, щоб завантажити свої воєнні підприємства замовленнями на товари, які потрібні ЗСУ. Те саме стосується Норвегії, яка є нашим природним союзником, оскільки не зацікавлена, щоб російський газ знову витісняв їхній газ з Європи. Європейський Союз теж може завантажити на 150 мільярдів доларів свої підприємства, продукція яких буде корисною для ЗСУ.

Це все вигідно країнам-кредиторам: Великій Британії, Норвегії та Європейському Союзу, тому що сприятиме розвитку їхньої економіки у період реальної загрози зменшення виробництва. На відміну від такого кредиту, дотації, які зараз отримує Україна, лягають тягарем на фінанси дружніх нам урядів і не сприяють розвиткові їхньої економіки. Тому коли економічна ситуація погіршується, то в них виникає бажання зменшити допомогу Україні, щоб залатати свої, більш нагальні діри.

Як Україна буде віддавати кредит? Поступово, так само, як віддавала Велика Британія Сполученим Штатам. Щорік протягом 60 років невеличкими для британської економіки траншами. Частину кредиту, приблизно 25% від загальної суми, все ж таки український уряд потребує готівкою для виплати зарплат, пенсій та інших невідкладних витрат. Ці суми мають видаватися під гарантію. Яку саме? Гарантію кримського газу, вартість якого до останнього подорожчання вже становила понад 5 трильйонів доларів.

Якщо увесь кредит європейських країн включно з воєнними поставками передбачається у сумі 250 мільярдів доларів, то це лише невелика частина від 5 трильйонів доларів вартості кримського газу. Тому частина прав на кримський газ може йти під гарантію тої частини кредиту, що надається грішми, а не товаром. Хтось може сказати, що цей газ поки контролюється російськими військами, а не українськими. На це ми можемо сказати, що поки, але не вічно. А от міфічні російські репарації, під які Україні надаються гроші, дійсно є міфічними. Чи може хтось вірить, що якщо Україна віддасть свої території, то агресор буде платити якісь репарації? То хай тому щастить, хто у це вірить. Зі сказаного випливає неймовірне значення Криму для виживання суверенної української держави.

Багато чого робиться, аби збройні сили агресора у Криму були послаблені. Але без наземної операції з півдня з метою звільнення Криму, точніше кримського газу, ця війна не закінчиться. А припинення руху по Кримському мосту, це не тільки символічна дія для відповіді Венсу та Мерцу, а буде початком плану, який збереже суверенність України.