Мистецтво неможливого

У кожної країни трапляються не найкращі періоди, коли до влади приходять безвідповідальні, обмежені люди. Трамп оголошує торговельну війну Китаю, і це може мати для Сполучених Штатів наслідки, яких не витримає жодна економіка, навіть така потужна. Джонсон хоче розірвати відносини з ЄС в односторонньому порядку, і це загрожує знову перетворити Британію на острів у найгіршому розумінні слова. Макрон збирається товаришувати з Росією, схоже, на зло Німеччині. А це ніби дорослі й успішні країни, що робиться в менш дорослих, ми теж бачили: суцільне Мадуро.

З планом Штайнмайєра той самий юніорський стиль. А що тут такого? Порошенко ж підписав Мінськ із аналогічними, абсолютно неприпустимими для України пунктами? Він теж від самого початку не збирався їх виконувати, тож хіба мені не можна? Різниця в тому, що п’ятий президент був і залишається заслуженим майстром цього спорту. Він бачив найближчі й віддалені результати своїх дій, але йому було важливо припинити розгром практично неіснуючої армії, він цього досягнув. А після того ретельно обробляв кожного з партнерів, організовуючи єдиний фронт, принаймні формальний, протидії агресорові — десь успішно, десь ні, але то не була гра в одні ворота. Зеленський теж сподівається відтягнути фінал, тільки нагородою може стати не збереження армії та держави, а лише чергова зустріч із кваліфікованими зубрами. Враховуючи клас гравця, є висока ймовірність того, що втомлені «дорослі» просто не слухатимуть цього вискочку й вирішать усе так, як їм зручніше. Либонь не вперше. Те, як незграбно грає наш президент на чужому для нього полі за чужими для нього правилами, залишає дивне, проте трохи знайоме відчуття: оце те, що тепер називається київським «Динамо»? Я нічого не переплутав? От тільки червоні картки можуть бути геть не символічними й значно довготривалішими. Гаразд, із Трампом проколовся, не припускав, що воно вийде на поверхню. Я навіть не закидаю йому надмірну підлесливість, можливо, це була така тактика: розчулити старенького. Передбачити, що в «старенького» може бути своя гра, у якій Україні відведено роль лівого напівзахисника, було важко через сукупність факторів: зоряна хвороба, брак компетенції, неофітська віра в те, що все в цьому світі влаштовано просто, як хабар дільничному, а проблеми вирішуються понтами. Рахунок: демократи — вороги, європейські лідери — вороги, республіканці… теж вороги, бо він їх мимоволі виставив у комічному світлі.

Я навмисно залишаю за дужками припущення, що особисто для Володимира Олександровича суверенітет, незалежність і цілісність України важать менше, ніж для Петра Олексійовича. За вдалою формулою Антуана Буле де ла Мерта, це гірше, ніж злочин, це помилка. Помилка самовпевненого новачка. Система стримувань і противаг як органічна складова кожної без винятку демократичної держави призначена не лише для обмеження авторитарних апетитів того чи іншого політика, її функція — знешкоджувати занадто різкі рухи, які можуть дорого коштувати країні. Ось чому дві палати парламенту, ось навіщо Верховний суд, ось для чого, нарешті, вповноважені представники спецслужб у Білому домі. Бог його знає, кого та демократія винесе нагору. Щоб цей будь-хто не нашкодив, його варто страхувати від дурощів. У Зеленського немає не лише внутрішніх запобіжників, а й зовнішніх. Це не його, це наша провина. Ані дієвої опозиції, ані судової гілки, ані вільної преси як ланцюгового пса…

Порошенко мав і фракцію, і коаліцію, але не мав абсолютної влади. Він твердо знав, що політика — мистецтво можливого, і домовлявся з усіма, зокрема й із тими, з ким домовлятися не варто, поступаючись другорядним для себе й досягаючи пріоритетного. То була хитка конструкція, але вона якось працювала. Президент-6 має наразі тотальну повноту влади, яку народ безтурботно йому вручив. Теоретично його можуть зупинити два фактори, практично — один. На другий, себто на іноземні посольства та гастролюючих фахівців із гасіння пожеж, на нинішньому проміжку часу надії немає. Тож залишається… громадянське суспільство.

Майдан — це геть не універсальний інструмент. Не лише тому, що він надзвичайний і останній аргумент, ultima ratio, а й тому, що вічова демократія має обмежений діапазон дій. Вона не здатна продукувати складні рішення, але за браком інших це остання противага й останній порятунок. Доведеться відновити Майдан як постійну загрозу, як усім зрозумілий меч на волосині, тобто Майдан як інституцію. А іншого інструменту, як і іншого президента, у мене для вас немає.

Джерело