Український анархізм – наш найбільший актив і найбільший біль
Він класний, коли треба скинути злочинну владу, і згубний, коли треба поступатися егоїзмом заради загального блага
Не знаю, що там відбулося між Олександром Данилюком і ко, але це ще раз підтверджує: ніякого «моноліту влади» в Україні не буде. Бо для того, щоб він відбувся, потрібно надто багато кого зламати. А люди у нас не люблять, щоб їх ламали.
Українці — народ доволі анархічний, зокрема й в позитивному сенсі слова ан-архія: «без-начальства». Ми не любимо «начальство». Ми завжди маємо власну думку і дулю в кишені щодо «начальства». Кожен українець у душі козак, який хоче сам обирати свого персонального гетьмана, а бажано двох (одного про запас).
Кожна нова влада мусить мати це на увазі: ти можеш бути популярнішим за всіх на планеті, але в цій країні завжди наступає момент, коли все починає розсипатися з рук, і всі починають бігти в різних напрямках. Причому кожен конкретно — теж у різних напрямках. І цей момент наступає дуже швидко.
І є тільки два способи на це реагувати:
а) прийняти, що Україна — це завжди творчий (чи деструктивний) хаос, і все ж намагатися цю дуже множинну енергію використати на благо, не прагнучи всіх собі підкорити;
б) спробувати таки встановити тут «моноліт», але тоді буде море крові, бо половину країни треба знищити, а іншу залякати. Цей сценарій вдався Петру І і Сталіну, не вдався Янику. Сподіваюся, нікому іншому не вдасться теж.
Український анархізм, це прагнення волі, цей інстинкт «особливої думки» за будь-яких умов — це наш найбільший актив і наш найбільший біль. Він класний, коли треба скинути злочинну владу, і він згубний, коли треба поступатися егоїзмом заради загального блага.
Тобто, як завжди, Сцилла і Харибда — це для себе ми самі.
