Як жити в меншості

До емоційного дискомфорту, зрештою, звикаєш.

Автоматично вмикається система самозбереження, коли виходиш у публічний простір — на базар, крамницю, вокзал, поліклініку, змушений ставати в якусь там чергу, де так чи інакше доведеться спілкуватися, запитувати, відповідати. І завжди мусиш бути внутрішньо готовим, що хтось відреагує на твою українську мову, яка, хочеш-не-хочеш, нині знову є маркером твоєї політичної, електоральної позиції. На суржик нині ніхто не реагує — мовляв, що з них візьмеш убогих… Акцентована українська літературна мова багатьох напружує, і дивним чином провокує політичні дискусії. Бікфордовий шнур. Запалять? Не запалять? Живеш з цією тривогою. А на вибух, котрий рознесе усіх не маєш права. Хоч у серці стільки запитань, болю, тривоги.

Не буду лукавити, результати виборів мене приголомшили.

То як жити в меншості? Коли завжди програєш?

Я обирала Чорновола, Марчука, Ющенка, обрали Кравчука, Кучму, Януковича. Це були визначальні, доленосні для України роки.

А цього разу я опинилася в ТОТАЛЬНІЙ меншості.

Не тому що обрали того, кого обрали.

Приголомшили, бо не розумію.

Я взяла паузу у Фейсбуці. Приглядалася, спостерігала, думала. Не вмикала жодного з телеканалів. Попрощалася з комп'ютером. Я хотіла послухати живі голоси тих, хто на довгі роки визначив нашу з вами долю. Що я такого не втямила? Не збагнула?

Це важкий висновок.

ЗРАДА.

Підленька тваринка з малоросійською психологією вкотре підняла голову. В Одесі в будинку творчості українських письменників прикордонник-офіцер, прочитав мені лекцію, за що він ненавидить Україну, а Путін — бог. Звісно — пусте. Придурків вистачає. Та я допитувалася практично у всіх співрозмовників: за кого з депутатів вони голосували і кого обрали. Ніхто! Ніхто не спромігся назвати бодай одне прізвище. Голосували за «Слуга народу». Мої сусіди на Троєщині були неабияк здивовані, що обрали Артема Дубнова — власника компаний — ООО «Просперитатик» (купля и продажа недвижимости) и ООО «Клиника Дубновой «Стоматолог и Я». Обрали переважною більшістю голосів. «Та що від нас залежало?». Категорично відмовляються від своєї відповідальності: там вгорі все вирішили за нас. Маленька людина і не помітила, як перетворилася на людину тоталітарну. Так починається темрява. Поразка.

ЗРАДА!

Бо я не можу не помічати, як нині вимивається з інформаційного, публічного простору ідеологія України як незалежної держави, зі своєю неповторною культурою, історією, мовою. Про ці цінності нині мова не йде.

То як жити в меншості? В умовах війни. Шукати, кликати собі подібних. Розуміти, що за тобою правда. І неважливо, що більшість агресивна, нетерпима, люта. Розум треба будити.

Перемогу треба заслужити.

Джерело