Путін опускає залізну завісу

SWIFT — це, звичайно, дуже серйозна справа. Непрямою ознакою розуміння серйозності є спроба створити альтернативний SWIFT, на який найближчим часом має намір перейти Іран.

Що має статися, щоб така санкція була застосована? Перед тим як відповідати на це питання, я б зазначив, що тимчасовий повірений, умовно кажучи, посол — це все-таки не Помпео і тим більше не Трамп. Те, що він говорить, може бути багаторазово скориговано на двох поверхах, що стоять над ним.

Це його позиція, і, напевно, така позиція Держдепу, але фінальне рішення ухвалюватиме адміністрація президента.

Важливо не це, а те, чому про такі речі раптом став говорити посол.

Щоб це зрозуміти, треба трохи розширити контекст. Кілька днів тому відбувся саміт в Туреччині, де президенти Ірану, Туреччини та Росії обговорювали питання подальшого розвитку Сирії. Зрозуміло, що означало це зібрання. Воно означило ясне рішення Путіна про формування блоку, альтернативного Заходу — політичного, військового, цивілізаційного, культурного, фінансового.

Медведєв одночасно про щось домовляється з прем'єром Китаю. А Путін про щось домовляється з Ердоганом і Рухані.

Зрозуміло, про що йдеться. У Сирії будуть посилюватися удари по Ідлібу, зрозуміло, що збільшиться потік біженців, зрозуміло, що вони будуть бігти в Європу. Таким чином, по-перше, відбувається дестабілізація європейських політичних режимів, а по-друге, посилюється військова згуртованість Росії, Сирії, Туреччини і Ірану. Тому що, як не крути, виходить, що всі ці країни висять на військовій могутності Росії.

Це означає, що Путін повертає Росію до радянських часів залізної завіси, коли є один блок, і йому протистоїть інший.

Мабуть, на Заході добре розуміють, що в цьому напрямку процеси рухаються. Значить, якщо вони і будуть вводити економічні санкції, то не тільки за Україну, а й за багато інших дій, які вчиняються Володимиром Володимировичем Путіним.

Для США і Європи Україна — лише одна з точок, де перетинаються інтереси Сходу і Заходу. Звичайно, це гаряча точка. Але вони перетинаються і в багатьох інших місцях, зокрема, торгівля вуглеводнями, підтримка тероризму, взаємодія чи холодна війна.

Останні місяці Путін відчуває себе все впевненіше чи все більш визначено. Ця визначеність полягає в тому, що Росії з Заходом дружити не можна.

У цьому сенсі перевага України полягає в тому, що вона як раз хоче йти на Захід. І саме тому вона стає точкою, де перетинаються цивілізаційні інтереси.

Путін поводиться жорстко, і буде поводитися ще більш жорстко, тому що у нього немає інших варіантів. Справа в тому, що вертикальна Росія, як і вертикальний Радянський Союз, програє комплексне змагання із Заходом за всіма ключовими параметрами: економіка, фінанси, культура, технології, медіа.

Єдине, де у авторитарних режимів є перевага або, принаймні, баланс — це силовий блок. Америка може дозволити собі втратити 5 тисяч осіб, а Росія може дозволити собі втратити 5 мільйонів, і буде при цьому ще й пишатися.

Тому Путін, вступаючи в ціннісний конфлікт із Заходом, змушений вдаватися до мілітаризму, до експансії, до спроби розчавити, ущемити, принизити ту ж Україну, чи Грузію, чи Прибалтику. Не важливо.

І чим жорсткіше буде проявлятися ця конфронтація — а, схоже, вона буде, — тим більше шансів, що Захід в економічному плані, де він насправді сильніше, буде використовувати економічну зброю.

По суті, ми вже переходимо в стан холодної війни, яка ведеться не за допомогою ракет, літаків чи підводних човнів, а за допомогою економіко-соціокультурного протистояння.

Путін там програє, тому він весь час змушений лякати, блефувати, погрожувати, що він і робить, зокрема, в Сирії.

Тому, думаю, американський посол в Україні — лише одна з карт на цьому геополітичному столі, де йде гра. З не меншою увагою і напруженням в Штатах дивляться на поведінку Ірану, який бомбить Саудівську Аравію, при цьому спираючись на підтримку Росії.

Ситуація йде до погіршення, і Україна — одна зі сходинок протистояння Заходу і Сходу, що ведуть донизу.

Переклад з російської

Джерело