Обмін полоненими. Що перешкоджало звільненню українців

Інформаційна діарея в питаннях звільнення — це найстрашніше зло

Звільнення — це завжди надзвичайно важкий переговорний процес. Й коли треба витягти наших, завжди потрібен компроміс, де головна червона лінія — це інтереси держави.

1. Це не вперше, коли злочинці — громадяни України їдуть в Москву, слугуючи передумовою для звільнення наших патріотів. У червні 2016 року для звільнення Солошенка і Афанасьєва, президент Порошенко також помилував двох українців, причетних до подій в Одесі. Аби витягти наших. Їх ніхто не депортує, не видає, вони помилувані і, по суті, вільні в своїх пересуваннях. Я тоді особисто, за дорученням президента, спілкувалася в тюрмі з одним з помилуваних, щоб тільки все це відбулося.

2. Показово, що РФ забирає не стільки осіб з російським громадянством (бо в списку переданого Росії людського шлаку я не побачила кількох «знайомих», яких ми готові були давно передати РФ, аби витягти наших), скільки ментально своїх, русскомірцев з українським паспортом — зрадників, покидьків, які зрадили Україну і були завербовані. Це ментальні яничари — гірші, ніж чужі.

3. Інформаційна діарея в питаннях звільнення — це найстрашніше зло. Й шкода, що наші соцмережі та деякі посадовці повелися на інформаційну спецоперацію Кремля, піднявши планку ціни звільнення і підігравши Росії. Якби не ця історія, можливо, Україні і вдалося б провести звільнення без Цемаха.

4. В період перемовин мовчання — це ключове. Й також правда в тому, що звільнення може зірватися навіть в останню хвилину. Влітку 2018 року, коли активізувалися переговори про звільнення Сущенка і Сенцова, в обмін ми готові були передати пару-трійку покидьків, аби витягти наших. У розпал перемовин, коли здавалося, що скоро побачимо їх в Україні, в Донецьку підірвали Захарченка. Це заблокувало будь-які переговори про звільнення українців і з тюрем РФ, і з окупованих територій. А найстрашніше — це вкрало ще рік життя українців у російських тюрмах.

5. Українців з російських тюрем вдалося витягти в обмін на росіян. Саме такою була і наша вимога всі попередні роки, коли ми категорично відмовилися передавати росіян ОРДЛО. Це було правильно і я рада, що ця тактика виявилася вірною та сприяла звільненню наших. Попри зовнішній тиск і божевільну ідею деяких наших партнерів — передати росіян як жест доброї волі — команда Порошенка все витримала і відкинула її як нікчемну.

Все це дуже непросто, важко, неоднозначно. Щаслива, що наші на волі. І тепер треба витягти інших. До перемоги йти ще довго і важко. Вона потребує консолідації і єдності. Ворог в Кремлі — для мене це аксіома. Й боротися треба не лише з РФ, а за суб'єктність України в світі.

Найстрашніше і найважче в моїх 5 роках було спілкування з родичами заручників, коли не знаєш відповіді про дату звільнення. Тому, кожне звільнення — це щастя. Україна своїх не кидає.

Джерело