Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Обмін. Де заслуга президента?

Це був дивовижний день. Літак торкнувся злітно-посадкової смуги. Громадяни, які зустрічали українців, що поверталися на Батьківщину з полону посіпак Москви, затамували дихання. Колишні полонені почали виходити з літака. Президент країни рушив їм назустріч – всім 73 громадянам України…

Саме так, 73 громадянам. Я описую 27 грудня 2017 р., коли були звільнені з полону 73 українські громадяни. Тоді противники президента Порошенка той обмін зразу ж об’явили «зрадою», позаяк терористам ДиРи були передані 237 бойовиків Москви. Те, що полонених зустрічав президент Порошенко, було названо нікому не потрібним піаром. І позаяк пабліки шанувальників президента Зеленського нині уже голосять «Зеленський зробив те, що не вдалося Порошенку», гадаю варто порівняти той обмін з обміном, який стався зараз.

По-перше, забудьте формулювання «обміняли 35 на 35». Це було «11 на 35». Справа в тому, що 24 українські моряки мусили бути звільнені на вимогу Міжнародного морського трибуналу. Ба більше, 6 вересня Гаагський міжнародний суд мусив почати впроваджувати санкції проти Росії за невиконання його рішення щодо українських моряків. Можна, звісно, сказати, що інакше Путін би моряків повернув, і що життя наших громадян — понад усе. Але тоді давайте чесно визнаємо, що звільнення моряків було виключно забаганкою Путіна і Україна просто пристала на його вимоги. Підкажіть, будь ласка, де тут заслуга діючого президента?

По-друге, і похідне від першого. Українських моряків Москва не просто звільнила — вона звільнила їх під особисте зобов’язання українського омбудсмена Людмили Денисової про те, що українські моряки будуть надалі брати участь у слідчих діях російських силових органів. Пояснюю. Це означає, що за першим свистком російського слідчого комітету українські моряки муситимуть їхати до Москви або до Криму — на допити. Це означає також, що держава Україна муситиме забезпечити приїзд моряків до РФ, банально тому, що їхній неприїзд запросто стане перепоною для звільнення інших наших полонених. Москва завжди дорікатиме нашим дипломам: «як, мовляв, вірити вашому слову?» А ціну чиєму слову ми гарно знаємо після Іловайська?.. Яка гарантія того, що в Росії наших моряків не затримають знову за постановою російської прокуратури — здогадайтеся самі.

Звільнення моряків під особисте зобов’язання українського омбудсмена означає також, що Україна за фактом визнала українських моряків злочинцями, які незаконно вдерлися на територію іншої держави — Росії. Це означає, що за фактом чинна влада визнала, що анексований у України Крим — російський. Ба-більше, Україна за фактом визнала свою провину за те, що українські кораблі намагалися пройти Керченською протокою, яка за міжнародною угодою між Україною і РФ — зона спільного користування. Українським дипломатам доведеться ще не один десяток разів згризти лікті за те, що зроблено, Москва всіма переліченими фактами скористається обов’язково.

По-третє. Україна відпустила Володимира Цемаха, так званого «офіцера сил ППО ДНР». Мушу нагадати, Цемах — громадянин України. Передали його не терористам ДиРи, тобто офіційно — таким самим громадянам України, передали його іншій державі, кричуще порушивши цим чинне законодавство. Крім того, Цемах — злочинець. Ця людина свідомо взяла в руки зброю, аби воювати проти українців за інтереси держави-агресора. Цю людину відпустив український суд, тим самим розтлумачивши ветеранам, що застрелити терориста ДиРи можна, а засудити — ні. Нарешті, Цемах — свідок у справі про збиття малазійського «Боїнга» MH-17, який міг би дати безцінні показання на суді у Нідерландах. Про те, наскільки він цінний, свідчать слова президента Зеленського про те, що без Цемаха обмін міг зірватися взагалі, а також те, що слідчі з Нідерландів його допитали до обміну, і вже зараз Нідерланди вимагають у Росії видачі Цемаха. Про те, скільки людей ризикували життям, витягуючи Цемаха з окупованої території, — геть і згадувати не кортить. До речі. Крім Цемаха звільнили ще й колишнього перекладача прем’єра Гройсмана — 100% зрадника і російського шпигуна. Щирий привіт українським спецпризначенцям, українським контррозвідникам, та й усій ветеранській спільноті — також.

Визволяти полонених треба. Завжди треба. Безумовно — треба. Але тут питання не про це, питання — про заслугу чинного президента. Всі перелічені обставини вказують, що влада просто прийняла умови, які висувала Москва. Віщую заперечення, що людське життя — понад усе. Безумовно. Але. Якщо чужа шкура — понад усе, яка ціна шкури власної? Хто був правий у 2014? Той, хто пішов на фронт, гробити життя і здоров’я за свою країну — чи той, хто всі п’ять років тікав від мобілізації і в такий спосіб втомився від війни? Бо його шкура — понад усе…

Президент Порошенко в період своєї каденції звільнив 3244 полонених — не роблячи аж таких кричущих поступок Кремлю. Не виконуючи сліпо всіх його вимог. А нині… Я щиро радію тому, що наші громадяни нарешті вдома. Але… Де у цьому заслуга президента Зеленського?

Джерело

Схожі новини