Передплатити Підтримати

Велика угода з Росією? Що там буде прописано

Ми програли черговий раунд інформаційної війни. Програли тому, що хотіли піару і лайків. І ще мислили одноходівками: ми випускаємо їхніх, а вони просто так віддадуть наших.

Путін застосував примітивний прийом, який він обігрував купу разів. Суть прийому така: змусити суперника вважати, що справу зроблено, підігріти інформаційний шум (офіційні російські особи мовчали, між іншим, і це ключовий момент), а потім відіграти все назад. І почати торги заново.

Справді, команда Зе дуже багато поставила на цей обмін. І Путін це знає. Команда Зе дуже далеко зайшла в інформаційному шумі і тут вони мають подякувати і Рябошапці, який, будучи генпрокурором, поставив пост з посиланням на простого працівника Ради (!!!). Треба подякувати голові РНБО, який раніше часу поїхав до Жулян. Треба подякувати всім тим радникам, які просто не хочуть вчитися на наших же помилках. А варто було б згадати 2013 рік, коли Янукович зробив розворот від Європи і чекав, що на другий день Газпром дасть нову ціну на газ. У результаті Газпром вже за кілька годин після антиєвропейської заяви Януковича повідомив, що переговори з Україною потрібно починати, майже з нуля.

Окремо треба подякувати масі людей у соцмережах, які підігрівали інформаційний шум, навіть не думаючи, що за цим шумом є долі людей, їхніх рідних і близьких.

Але є ще один момент, який є найглибшою причиною сьогоднішньої ситуації. У гонитві за піаром ми за останні роки просто розучилися ставити правильні питання самим собі. І поки ми не дамо відповіді на них самі собі, причому бажано за зачиненими дверима, варто не думати про піар. Отже, які ці питання?

Перше і найголовніше: чому Путін пішов на обмін? Заради того, щоб знову опинитися у Великій вісімці і, щоб скасували санкції? Він міг і без цього обійтися. Це хороший бонус, але не більше. Версія про те, що все це затівалося заради того, щоб виманити бойовика Цемаха, який є ключовим гравцем в майбутньому судовому позові щодо збитого малайзійського літака, звичайно, правильна. Але вона також є вторинною. Весь цей обмін — це лише перший крок до тієї великої угоди, на яку має піти Зеленський, і про яку говорив Трамп. І насправді, як би це цинічно не звучало, Цемах є нашим великим козирем. Можливо, одним з найкрупніших.

Друге важливе питання: чи припиниться війна на сході після можливого обміну полоненими? Вірогідність дуже мала. Війна потрібна Путіну для того, щоб тримати в тонусі Україну і, що не менш важливо, щоб все ж посадити за стіл переговорів лідерів терористів, щоб вони стали частиною переговорного процесу.

Третє питання: а що ж буде з Кримом? Поки всі його виносять за дужки. Але ми повинні чітко пам"ятати, що питання Криму — це такий собі Дамоклів меч, який через міжнародні суди висить над росіянами. І зняти цю проблему можна лише двома способами: або Україна визнає анексію в той чи інший спосіб, або треба розвалити Україну.

І нарешті четверте «поточне питання»: а що ж буде в цій великій угоді, яку зараз в форматі Росія — Німеччина — США — Франція за участі України (доволі обмеженої і багато в чому символічної) готують до наступної зустрічі в нормандському форматі?
Наскільки мені відомо, є такі пункти:
1. Амністія всіх без будь-яких претензій. Поки Україна не була готова до цього.
2. Закон про регіональні мови, де, по-суті, повторяться основні новели закону Ківалова (є ідея прийняти його цієї осені)
3. Взаємне припинення судових позовів з одночасним підписанням газового контракту (поки деталі мені невідомі, але це один з ключових моментів для американців)
4. Запуск кримського каналу (договір буде прив"язано до газового контракту і йтиме у парі з ним).
5. Окремий закон про особливості функціонування ЛНР/ДНР із закріпленням в Конституції всіх пунктів, прописаних у мінських угодах (має бути прийнято до середини наступного року).
6. Найбільш дискусійне питання — контроль над кордоном. Зараз росіяни де-факто пропонують якийсь квазіконтроль із спільним контролем наших прикордонників, представників ООН та «народної міліції».
7. Окреме майнове рішення про повернення націоналізованої ЛНР/ДНР власності колишнім власникам.
8. Буде підписано якийсь рамковий безпековий документ на кшталт Будапештського меморандуму.
9. Буде створено якийсь фонд для відновлення Донбасу (обговорюється цифра в 10−15 млрд. доларів)
10. Якщо все це втілюється в життя, МВФ відкриває нам нову програму на 30−50 млрд. доларів

Важливий момент — для легітимації обговорюється можливість конституційного референдуму разом з місцевими виборами.

Окремо хочу наголосити — наразі це лише побажання, і це не офіційний документ. І зараз майже все залежатиме від майстерності наших дипломатів.

Також варто зазначити ще один момент — суспільство готове легітимізувати всі ці речі. Зараз українці перебувають у тій дивній психологічній фазі, коли хочеться відмахнутися від будь-яких проблем і сказати собі: я це не бачу, значить цього не існує. Тому, якщо хтось вважає, що суспільство жорстко виступить проти — той глибоко помиляється. Проблеми, якщо вони і з"являться, проявляться не раніше, ніж за рік, коли реальні вбивці з Донбасу почнуть радісно і нахабно прогулюватися Хрещатиком.

Джерело