Передплатити Підтримати

Країну з різними баченнями майбутнього просто розірве на частини

Якщо перед виборами можна пропонувати кілька варіантів, то після — доведеться діяти цілісно, інакше незадоволені будуть усі

У січні 2014 року, стоячи на Майдані, ми з друзями раптово зрозуміли, що Януковича скоро не буде, а на питання, яку країну ми хочемо збудувати після нього, немає жодних відповідей. Ми згадували тоді Леоніда Кучму, який ще в 1992 році, будучи прем'єр-міністром, запитував із трибуни парламенту, яку країну треба будувати, — а відповіді не було ні тоді, ні 22 роки по тому. У лютому-березні ми стали збирати різних людей, щоб разом сформувати картину майбутнього. Процес, що тривав 2,5 місяці та залучив майже тисячу експертів із різних сфер і міст, завершився створенням картинки, яка в дещо наближеному вигляді й лягла в основу подальших подій, перетворившись на стратегії й основні показники (паралельно з нами подібну роботу вели й інші цивільні організації). Рівень виконання більшої частини цих стратегій за п’ять років так і залишився невисоким, але це ніяк не вплинуло на якість картини майбутнього і нашу віру в нього.

У Польщі все було інакше. Експертні спільноти і цивільні організації ще з кінця 70-х відчули наближення присмерку комунізму і почали активно готуватися, передусім створюючи картину майбутнього і промальовуючи шлях руху до нього — те, що називається непопулярним нині в нашій країні словом «реформи». Тому, коли у 1989 році вікно можливостей відкрилося, зміни були швидкими і болючими, але ефективними. Звісно, важлива концентрація влади в руках реформаторів, але не менш важливе і бачення того, що потрібно зробити.

«Бачення без дії — це просто галюцинація», — сказав колись Томас Едісон (втім, фраза приписується ще кільком відомим людям). Однак у сучасному менеджменті відоме і зворотне. Популярна в бізнес-школах приказка говорить: «Дія без бачення — це дворова футбольна команда». Багато енергії, ентузіазму, хаосу і руху, але внаслідок — гол у свої ворота. Традиційне японське прислів'я формулює трохи інакше: «Бачення без дії — це мрії наяву, дія без бачення — це нічне жахіття».

Той, у кого немає проекту майбутнього, стає лише інструментом у руках того, хто такий проект має. Україна оточена активними проектами різного масштабу — російським, європейським, американським, китайським, турецьким, польським і так далі. У кожному з них нам визначена якась роль. Хаотично втілюючи фрагменти цих проектів замість власного, ми виконуємо танець дорогою в пекло. Доречно нагадати, що у ХХ столітті відсутність загальнонаціонального проекту майбутнього призвела до того, що Україна, ставши ареною двох світових воєн, зазнавши невимовних страждань і руйнування, так нічого і не отримала в підсумку кожної з них.

Сьогодні в країні є концентрація влади, необхідна для дії. Чи є у цієї дії картина майбутнього? Або ми будемо збирати свою мозаїку з чужих фрагментів? Рух без напрямку — хаотичний, броунівський, ми всі ветерани цього руху. Збудувавши перемогу на критиці минулого, не можна рухатися із цим далі — потрібно показати картинку майбутнього.

Однак крім бачення (візії майбутнього) і дії (втілення цієї візії) необхідна ще одна річ — консолідація. Країна не складається із більшості і меншості, як хотілося б комусь вірили. Країна складається із безлічі меншин, деякі з них дуже активні і готові захищати свою позицію, інші зовсім пасивні й вважають свій громадянський обов’язок виконаним після хрестика в бюлетені і трьох дописів у соціальних мережах. Країну з різними візіями майбутнього (до того ж деякі з них нав’язані ззовні) просто розірве на частини. Перед виборами можна пропонувати різним меншинам привабливі фрагменти різних картинок, а далі доведеться діяти цілісно, інакше незадоволені будуть всі.

Неприємно, але факт: ми живемо в країні, де різні люди і спільноти мають досить різні уявлення про минуле. Через кілька поколінь всі вони синхронізуються, а поки фундамент минулого залишається кволим. Нам допоможе тільки картинка майбутнього, проект, який ми хочемо будувати, — чітко окреслений, привабливий, консолідуючий, сконцентрований на спільному, а не на розбіжностях і враховує різний рівень активності меншин. До речі, для цього в успішних країнах існують парламентські коаліції. А спільнота людей, об'єднана спільним майбутнім, називається політичною нацією.

А коли такий проект є, необхідні найкваліфікованіші люди, аби його втілити. Друзі та політичні призначенці для цього не підійдуть. Потрібні професіонали. Але це вже зовсім інша тема.

Джерело

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram