Андрій Богдан і Ніку Попеску повторили тези Кремля

Новий міністр закордонних справ Республіки Молдова Ніку Попеску під час першого ж візиту до сусідньої Румунії став фігурантом гучного політичного скандалу.

Голова молдовського зовнішньополітичного відомства назвав «громадянською війною» конфлікт 1992 року між Республікою Молдова та контрольованим російськими військами придністровським регіоном цієї країни — на його території існує самопроголошена Придністровська Молдавська Республіка.

Висловлювання Ніку Попеску стало приводом для серйозної критики — мабуть, в цьому сенсі його можна порівняти з висловлюванням очільника офісу президента України Андрія Богдана про проблеми з російською мовою, які нібито мають жителі окупованого Росією Донбасу.

Зрозуміти, чому «нові обличчя» і в молдовській, і в українській владі так синхронно відтворюють заїжджені тези російської пропаганди, досить важко. Адже це Кремль продовжує ось вже багато років розповідати побрехеньки про «громадянські війни» на пострадянському просторі, про «повстання» жителів Придністров'я, Абхазії, Південної Осетії, Криму та Донбасу проти центральної влади та її прихильників. Фактор безпосередньої участі російського політичного керівництва та армії в усіх цих конфліктах Кремлем до уваги не береться. Але чому роблять помилки Попеску та Богдан — адже вони ж прекрасно інформовані про суть того, що відбувається?

І тут можна говорити не тільки про якусь зловмисну політичну позицію, але про те, що чиновник — тим більше той, хто вперше потрапляє на серйозну посаду — теж може стати жертвою пропаганди та власного спрощеного підходу до складних питань. Тим більше схильні «не бачити» російські війська ті, хто розраховує якимось дивом вирішити застарілий конфлікт. І представникам нової української влади, і представникам молдовської правлячої коаліції може уявлятися те, що вже уявлялося їхнім попередникам. Що вони «правильно поговорять», відновлять контакт зі своїми співвітчизниками по той бік лінії зіткнення і досягнуть відновлення територіальної цілісності країни. Те, що ці співвітчизники живуть в окупації і ніяк не впливають на майбутнє територій, які хотілося б повернути, витісняється зі свідомості. Тому що тоді треба чесно сказати собі, що ти приречений на невдачу. А який амбітний і недосвідчений політик це визнає?

Про обурену реакцію українського суспільства на висловлювання Андрія Богдана ми добре знаємо. Ці висловлювання змушені були назвати «приватною думкою» очільника офісу навіть його найближчі колеги. А ось реакція молдовського суспільства на висловлювання Попеску куди повчальніша. Незважаючи на те, що сам міністр швидко вибачився за свої невдалі слова, у цих слів знайшлося чимало прихильників. Виявилося, що дуже багатьом молдаванам — зокрема й політикам, і журналістам, і популярним блогерам — хочеться, щоб російська агресія проти цієї країни називалася «громадянською війною».

Тому що так — набагато простіше. Це дозволяє не просто не думати про відновлення територіальної цілісності, а й підтримувати з країною-агресором все більш тісні зв'язки, зустрічати в Кишиневі російського віцепрем'єра Дмитра Козака, голосувати за повернення Росії до ПАРЄ — тобто робити кроки, які прямо суперечать національним інтересам Республіки Молдова. Сьогодні ці кроки ще виправдовуються «деолігархізацією» та боротьбою зі спадщиною попередників. А завтра — якщо не буде жорсткої реакції молдовського суспільства — можна буде знову згадати про наслідки «громадянської війни».

У цій ситуації ми можемо побачити майбутнє України та відторгнутих від неї регіонів — якщо конфлікт триватиме роками. У Придністров'ї вже виросли цілі покоління молодих людей, які ніяк не асоціюють себе з Молдовою і бачать майбутнє свого регіону тільки в симбіозі з окупантом. Такі ж покоління молодих людей, які просто не розумітимуть, що живуть на українській землі, незабаром з'являться і в Криму, і на Донбасі. І так, у цьому Ніку Попеску правий — з кожним таким новим роком, з кожним таким новим поколінням конфлікт набуватиме рис громадянського просто тому, що це буде конфлікт між країною-сувереном і людьми, які ніколи не були її громадянами і щиро не розуміють, який стосунок їхній регіон має до «сусідньої» держави. І з кожним роком зволікання такий конфлікт розв'язати буде все важче й важче, він перетвориться на хронічну хворобу і стане вічною проблемою держави, яку самі його жителі намагатимуться не помічати, не хотіти визнати, що саме це головна проблема і є. А Росія за допомогою цього короткого повідка утримуватиме Україну на вічній прив'язі — приблизно так, як зараз утримує Молдову.

Джерело