Не Нормандський і не Будапештський, а Олеський формат переговорів

Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що у 2014 році США  погодилися з окупацією Криму, оскільки міністр закордонних справ Джон Керрі радив йому провести ще один референдум у Криму, так би мовити для проформи.

Тим часом резолюція палати представників Конгресу США від 12 березня 2019 року H.R.596 забороняє уряду США визнавати Крим частиною Росії, а також суверенітет над територіальними водами Криму. Отже, розробляти вкрадені родовища не вдасться.

Тож для чого Лавров згадав про розмови з Керрі, які нібито відбувались у 2014 році? Одна з причин — щоби втрутитися у хід президентських виборів у США, які відбудуться восени наступного року. Бо якщо уряд президента-демократа Обами не дав гідної відсічі порушникам міжнародного права, то в очах американських виборців він є слабим президентом, і тому слід обирати іншого — сильного президента-республіканця. До того ж, Трамп звинуватив Керрі у втручанні в Іранське питання, вже як приватної особи на боці Ірану.

Тепер з нетерпінням чекаємо заяви Джона Керрі, що у приватних бесідах у 2014 році Лавров обіцяв подарувати Сполученим Штатам острів Сахалін разом з усіма нафтогазовими об'єктами, які там знаходяться. Цікаво подивитися на вираз обличчя Лаврова після такої заяви його приятеля Керрі.

Як у питанні військового захоплення територій прибалтійських країн Естонії, Латвії та Литви під час другої Світової війни, так і у питанні захоплення Криму, Конгрес Сполучених Штатів Америки, висловлюючи волю американського народу, не погоджувався і не погодиться з окупацією. Жирна крапка!

Але є відмінність у можливостях, які були у прибалтійських країн щодо боротьби за свою незалежність після окупації, і можливостями українського уряду щодо повернення Криму. В прибалтійських країнах було захоплено всю їхню територію, тому уряди там призначалися з Москви, і вони не були суб'єтами міжнародних відносин. Це та причина, чому їм знадобилося 50 років чекати на звільнення своїх територій. Україні вдалося зберегти більшу частину території разом зі столицею у Києві, і тому українська влада призначається не у Москві, а вільним волевиявленням громадян України. Уряд України є суб'єктом міжнародних відносин і може сам впливати на швидкість процесу повернення півострова та окупованої частини Донбасу до міжнародно визнаної юрисдикції України. Але чомусь оцю справу уряд робить на оцінку три з мінусом. Це випливає хоча би із неоднаразових закликів до Великої Британії та США приєднатися до Франції та Німеччини у Нормандському форматі.

США не можуть приєднатися до Нормандського формату, бо, на відміну від Франції та Німеччини, вони вважають Росію агресором. Нагадаю, що у Нормандському форматі — Росія не агресор, а такий собі миротворець разом із Францією та Німеччиною. Цей «миротворець» завів на Донбас понад 500 танків та тисячі одиниць артилерії і щодня обстрілює українських військових. Тому італійський уряд, що симпатизує Москві і закликає зняти санкції, — теж готовий приєднатися до Нормандського формату.

Чи можуть США та Велика Британія визнавати Росію агресором та водночас приєднатися до переговорів, які не визнають Росію агресором? Ні, не можуть. Тому і не слід закликати їх до того, чого вони не можуть зробити, якщо товаришують зі здоровим глуздом. Крім того, Нормандський формат відокремив питання Криму від питання Донбасу і тим дав надії Росії на утримання вкраденого. Якщо США приєднаються, то Росія вважатиме, що і США згідні дивитися на Крим крізь пальці.

Німеччина та Франція не визнають Росію агресором і тому повернули її на цьому тижні до Ради Європи. Вони обидві підтримують «Північний потік-2», не беручи до уваги, що це ще більше розв'язує руки Росії для подальшої агресії. Подальшу агресію вони теж будуть готові визнати миротворчою діяльністю Кремля. До речі, на відміну від США, Франція погодилася з поглинанням прибалтійських країн Радянським Союзом після Другої світової війни, то чом би їм не погодитися з поглинанням України, якщо та сама не зможе себе захистити?

Нормандський формат переговорів перевів війну з гарячої стадії у стадію війни малої інтенсивності. Другим позитивом було те, що лінія фронту стабілізувалася, і збройні сили України на цій лінії закріпилися і підготувалися до можливого наступу російських сил у напрямку Юзівської газової площі та магістральних газогонів. Особливо після введення до експлуатації «Північного потоку-2». Захоплювати частину газогонів можуть міфічні сепаратисти. Для того, щоби виконувати функцію сомалійських піратів, які заважають руху танкерів до Червоного моря, що прямують до європейських портів. Тільки ті міфічні пірати Донбасу будуть заважати російському газу прямувати магістральними газогонами України, коли це знадобиться Росії, а також блокувати видобування газу на Юзівській площі. Звісно, Росія не визнаватиме своєї відповідальності за дії «сомалійців Донбасу». Оскільки Нормандський формат переговорів може забезпечити тільки стабілізацію лінії фронту, а не мир, його слід доповнити новим форматом, який умовно назвемо Олеським на честь газового родовища в Галичині. Мета цього формату — швидко перетворити Україну з імпортера на експортера газу до Європи. Ще до того, як сомалійсько-бурятські пірати з'являться біля газогонів та Юзівської площі.

Якщо Україна впорається з цим завданням, то мир з Росією буде встановлено на умовах рівноправ'я та поваги територіальної цілісності України. Якщо ні, то на умовах Росії.

Це випливає з того факту, що стратегічною метою російської агресії проти України було захоплення якомога більшої кількості родовищ з енергоносіями. Це і величезні родовища у територіальних водах Криму, і величезна Юзівська площа на межі Харківської та Донецької областей. Цього висновку дійшов і держсекретар США Майк Помпео у промові, виголошеній перед нафтовидобувними компаніями у Техасі навесні цього року. Можливості держсекретаря США діставати правдиву інформацію та якісний її аналіз — поза усяким сумнівом. Але, скоріше за все, Помпео дізнався про це ще на попередній своїй посаді директора ЦРУ, де збір та аналіз інформації теж непогано налагоджені.

Та й попередній держсекретар США Рекс Тиллерсон теж не мав жодних сумнівів щодо мети загарбання Криму та частини Донбасу. Бо кому, як не найповажнішому ветерану нафтогазової галузі, що сорок років життя присвятив найбільшій у світі компанії Ексон, розуміти мотивацію кремлівських нафтогазових новобагатьків? Але Тиллерсон публічно не висловлювався з двох причин. По-перше у компанії Ексон є великі інтереси в самій Росії, а, по-друге, на той момент український уряд ще не заключив нікчемної угоди від 18 грудня 2018 року щодо Юзівської площі.

Ця угода передбачає, що фірма, створена напередодні тендеру, інвестує 200 мільйонів доларів протягом п'яти років. (Для порівняння гігант Шеврон планував витратити у 50 разів більше — 10 мільярдів доларів на меншому Олеському родовищі). Фахова оцінка потужності Юзівської площі від 10 до 20 мільярдів кубів газу на рік. Беремо консервативну оцінку 10 мільярдів. (Якщо б там не було тих 10 мільярдів кубів на рік, то попередній інвестор — найбільша в Європі компанія Ройал Датч Шелл — ніколи би туди не пішла. Вона втекла, коли почались бойові дії і Росія зацікавила її спокусливими контрактами). Вартість тих 10 мільярдів становить за поточними цінами 2,5 мільярда доларів тільки за один рік. Отже, фірма, що вкладає 40 мільйонів на рік, хоче вийти на річний видобуток на суму, що в 60 разів перебільшує капіталовкладення?

У найкращому випадку, ця фірма хоче перепродати свої права видобутку справжньому інвестору, в гіршому — це саботаж на користь Москви. Зацікавленість Москви полягає у тому, щоби Україна ніколи не вийшла на самозабезпечення газом. І навіть не мала достатньо ресурсів, щоби без російського газу підтримувати тиск у газотранспортній системі. Тим більше, щоб не стала експортером газу до Європи.

У будь-якому випадку Москва досягла своєї мети — Юзівське родовище не дає не тільки 10 мільярдів кубів на рік, але навіть й одного. Але це ще пів біди. От чому не розробляється Олеське родовище потужністю 5 мільярдів кубів на рік, яке знаходиться за тисячу кілометрів від лінії фронту? Транснаціональна компанія Шеврон теж втекла у 2014 році, бо того літа почалося падіння цін на енергоносії, а зміна влади та війна на сході України з непередбачуваними наслідками відлякували компанію, а також і її партнера — транснаціональну італійську компанію ЕНІ — від вкладання значних коштів. Гроші, як відомо, полюбляють спокій.

Але ж вже минуло п'ять років, і передбачуваність стала більш зрозумілою. То де ж інвестор з 10 мільярдами доларів капіталовкладень і де ті 5 мільярдів кубів газу на рік, що зараз би примусили Москву підписати нову угоду на транзит на вигідних для України умовах? Немає. Як це вдалося Москві? Оце хороше запитання для аналітиків СБУ.

Скоріше за все, агенти впливу Кремля ще не втратили свої позиції в Україні. Або слід визнати другу неприємну версію, що в державі немає відповідальної структури, яка могла б подбати про збільшення видобутоку газу хоча би до рівня потреб промислових споживачів та підтримання тиску у газотранспортній системі без додаткової закупівлі газу за кордоном.

Якщо так, то ця функція має бути доручена РНБО, бо це найкоротший шлях для припинення війни з Росією на умовах рівноправ'я.

Отже, потрібний закон, що наділяє РНБО правом заключати угоди на видобуток газу на Юзівському та Олеському родовищах. Тобто частина функцій, що наразі належить міністерству природних ресурсів та міністерству енергетики, має бути надана тимчасово РНБО з метою дістати важіль для реального впливу на Кремль з метою залучення до переговорів і встановлення миру. Також РНБО має дістати повноваження вести переговори з зацікавленими сторонами про будівництво газогону від родовища Нептун у румунських водах до порту Одеса. Всі ці повноваження дадуть змогу РНБО потенційно контролювати надходження 20 мільярдів кубів газу неросійського походження до газотранспортної системи України і тим захистити її від банкрутства або аварійного стану. Очолити РНБО має фахівець нафтогазової галузі, що має також досвід роботи з транснаціональними нафтогазовими компаніями. Такі важелі в компетенції РНБО посилять мінімум у два рази її можливості щодо залучення Росії до мирних переговорів.

До Олеського формату переговорів мають, крім РНБО, увійти потенційні інвестори Юзівського та Олеського родовищ, а також представник Міністерства енергетики США та представник єврокомісара з енергетичних питань. Цей Олеський формат прискорить у багато разів бажання Росії вступити у переговори. І коли вона вступить, то з'явиться світло в кінці тунелю. Поки що ж Москва не вбачає в українському уряді суб'єкту для переговорів. Цю суб'єктність слід доводити ділами, а не словами.

Відсутність такої суб'єктності українського уряду в очах Кремля та міністра Лаврова є другою причиною того, чому він згадав приватні розмови з Керрі. Може якось вдасться обійти H.R.596 та заникати кримські родовища вартістю 500 мільярдів доларів? А чом би не спробувати, раптом це можливо?

Врешті-решт, політика — це ж мистецтво можливого.