Популізм - це корозія
Йдучи в обіймах ейфорії, популізм продовжує підминати суспільну свідомість.
Це не просто тимчасове затьмарення. І йдеться не лише про Зеленського. Він виявився лише найелегантнішим популістом з усіх відомих досі в Україні. Хтозна, може незабаром його переплюне якась ефектна порноактириса чи порноактор, які стрімко увірвуться в нашу політику. Бо Зеленський тепер влада, а вони йтимуть до влади, як йшов він — весело, від народу.
Проблема тотального популізму має набагато глибший негативний вимір і заздалегідь зрозумілу періодизацію.
Популізм руйнує обмеження і заборони, які є обов’язковою умовою цивілізованих суспільних відносин. Захищати та обмежувати — власне у цьому і є функція дієздатної держави, яка регулює відносини між громадянами. А вони дуже різні, освічені і неосвічені, свідомі і несвідомі.
Що відбувається, коли святкує популізм? Загальна ілюзія вседоступності і вседозволеності повністю десакралізує владу, робить політику чимось дуже простим і банальним. Від цього в уяві людей будь-яка влада, усі владці, владні інститути постають в людській уяві набагато потворнішими, аніж є насправді.
За демократії владу майже ніколи і майже ніде не любили. Але зараз у людей до влади надзневажливе ставлення і просто ядуча ненависть. Зеленський цим, до речі, лише тимчасово скористався. Відповідна атмосфера формувалася до нього. Він підхопив усе готове. Але згодом сам простраждає від цього вульгарного ставлення до влади, яке сам культивував.
Популізм девальвує владу. І йдеться не про персоналій, а про інститут влади. Але це лише початок. Далі, через знищення авторитету влади, автоматично руйнується повага до держави як такої. Бо влада — це і є держава у примітивній уяві простолюдина. Однак, руйнація авторитету держави — не фінальний наслідок політичного панібратства.
Руйнуючи авторитет держави, популізм мостить дорогу до природного стану суспільства, коли «людина людині вовк», коли діє право сили, коли кожен сам за себе. І ця історія вже не про стосунки кожного з державою, а про взаємини на низовому, міжособистісному рівні, у побуті. Це неминуче станеться там, де влада ніщо. Бо де влада ніщо, там і держава порожнє місце. Не існує більше загальновизнаних правил і обмежень. Спочатку кожен стає необмеженим у своїх діях, а далі він неодмінно стане незахищеним усюди. Бо завжди поруч знайдеться хтось нахабніший і сильніший, якого так само нічого не стримує. Більше хамства у транспорті, більша сміття на вулицях, більше «биків» на дорозі, більше шпани у дворах. Усе це атрибути політичного популізму.
Що буде далі? А далі, якщо державна конструкція встоїть, буде страх і запит на порядок. Швидкий і такий самий безцеремонний порядок.
