Після Зеленського

Новообраного президента ніхто за язик не тягнув. Він ще до тріумфальної перемоги на виборах пообіцяв: приходить на п’ять років. На одну каденцію, не більше. Це не тільки політичний прецедент для України. Новітня історія країни не дасть збрехати: до Володимира Зеленського всі законно обрані голови української держави впевнено йшли на другий термін.

Леоніда Кравчука пішли в 1994-му на дострокових виборах. Через маніпуляції з молодою тоді соціологією, у чому через багато років хвалькувато зізнався Дмитро Табачник, керівник виборчого штабу Леоніда Кучми. Сам другий став першим і поки єдиним, хто потягнув дві каденції. Хоча в 2004-му ходили чутки: помаранчевий Майдан замутили, щоб Данилович залишився ще й на третій. На прохання трудящих, як гарант стабільності і порядку на тлі «підрахуйства» ЦВК. Третій, Віктор Ющенко, пішов на вибори вдруге радше за традицією, не маючи шансів узагалі. І в першому турі відсунувся на п’яте місце, що для чинного голови держави катастрофа: він у своєму статусі спостерігав за поєдинком Юлії Тимошенко і Віктора Януковича. Четвертого, Януковича, вигнали, він не досидів терміну, але не приховував, що збирається на вибори повторно. Нарешті, Петро Порошенко навіть не думав, одразу пішов напролом. Досі немає єдиної думки, ганебно програв п’ятий чи гідно.

І ось — Зеленський, котрий особисто відміряв собі п’ятирічку. А це значить, що український виборець, незалежно від процентного співвідношення, вже має задуматися про те, хто може прийти після Зеленського. Якщо почати прикидати варіанти й оцінювати їх вже зараз, приблизно через рік можна назвати кількох реальних претендентів на булаву. Незалежно від того, що відбуватиметься з інститутом президентства. Десакралізація з поступовим множенням на нуль або навпаки — цементування влади, її узурпація, перетворення президентського кабінету на єдиний центр ухвалення рішень. Тобто російсько-путінський варіант. За будь-якого розвитку подій, можливого за п’ять наступних років, потрібно зрозуміти кілька важливих моментів.

Перший: хоч би хто що говорив, Зеленського-президента подарував українцям телевізор. Не серіал Слуга народу, який став продовженням кар'єри Зеленського-актора, що почалася у 1997 році. Не соціальні мережі — Зеленського в Україні знали набагато раніше, ніж Цукерберга та інших. Телевізор як такий. Передусім — випуски новин. Виборцю явили образ ворога страшнішого, ніж навіть Віктор Янукович і Володимир Путін. Звідси запитання: кого вихвалятиме телевізор ближче до нових президентських виборів, а кого — навпаки. Улюбленця праймових новин, власників заводів-газет-літаків-каналів і підготують на місце Зеленського. А той, кого активно штовхають, — його головний опонент.

Другий момент: не факт, що Зеленський як фігура на українській шахівниці буде влаштовувати тих, хто за ним стоїть, вже через рік-півтора. Тоді телевізор, навіть лояльний і дружній до нього сьогодні, впевнено почне видавати сюжети і розгорнуті розслідування про косяки чинного президента. З огляду на нульову толерантність Володимира Олександровича до будь-якої критики на свою адресу, він почне нервувати. Його вже заносить (перегляньте інавгураційну промову). Але то запаморочення від успіхів. Але ж може і зірватися, втратити контроль. Ось тоді телевізор м’яко запропонує розумну альтернативу.

Третій момент: розглянуті варіанти не передбачають, що наступником може стати позасистемна людина. Насправді Зеленський — системний. Просто система, яка взяла його в роботу і зробила частиною себе, невидима переважній більшості українців. Ми вперше отримали результат, який довго готували за лаштунками. У нас поки неможливий умовний Еммануель Макрон тільки тому, що жоден із тепер уже шести українських президентів не здолав довгого трудомісткого шляху до перемоги. Кравчук — радянський спадок. Кучма — компроміс червоних директорів. Ющенко, як і Порошенко, винесений хвилею революції. Януковича призначали двічі, обидва рази невдало. Зеленського зробили. І дуже хочеться, щоб через п’ять наступних років на його місце прийшов той, за кого голосують не тому, що вибору немає, не на зло іншим, а на благо держави.

Джерело