Кінець епохи «Сватов». Здолаємо їх разом!

Чи можна за лічені дні виправити те, що викривлялося 15−20 років?

Теоретично, можна — якщо правильно розподілити сили. Бо правда за визначенням сильніша од брехні. Як сказав Блаженніший Святослав у Великодньому Посланні — істину не треба боронити, її треба свідчити. Як кажуть буддисти — спасися сам, і довкола тебе спасуться 10 тисяч. І перед цією єдиною «технологією» безсилі всі, як завгодно винахідливі фабрики віртуальної реальности.

А правда, якої годі укривати, полягає в тому, що з перемогою першого в новітній історії людства Віртуального Президента (з обличчям актора Зеленського) Україні як незалежній державі, і всьому її людському ресурсу відповідно, загрожує вкрай серйозна небезпека.

Серед виборців Зеленського є відсоток, який саме через це за нього й голосує — якому якраз ціла ця Україна стоїть поперек горла, а до Росії еміґрувати не хочеться, і вони вже приготувались вітати російські війська, — не вірячи, що ті їх теж зачистять, як уже зачистили Захарченка, і Жиліна, і мало не всіх «героїв русской вєсни-2014» (жаль, що досі ніхто не потрудився зробити репортаж про тих журналістів-«ватників», які тоді втекли до Москви, та не поцікавився, чому вони так люблять у тій Москві вмирати наглою смертю — Олександр Яровий у 47, Євгеній Морін у 34, — і чому нинішні «говорючі голови» Зеленського думають, що їх гебуха після «виконання завдання» пожаліє, а Коломойський захистить?..)) Але з цими в принципі шкода праці — це вороги. Натомість більшість «абинепорошенківського» електорату (тих, хто готовий проголосувати за Зеленського, бо «надоело») зовсім не бажає Україні краху — вони просто не бачать такої перспективи.

Тому безглуздо доводити їм, що «Зеленський поганий, а Порошенко хороший» (це тільки втягує в логічний лабіринт безпотрібної дискусії, де вигаданий майстрами КВН-ГБ «президент Голобородько», як вампір, наливається рум'янцем за рахунок порівняння з живим Президентом Порошенком «на рівних», — і це, як на мене, головна смислова пастка цієї кампанії, що вже призвела до безпрецедентної дискредитації інституту Президентства!). Людям треба всього лиш показати правду: що Зеленський зовсім не збирається бути їм в реалі Президентом, ні добрим, ні поганим. Його роль у цьому сценарії — продавець ілюзій, він — те обличчя («своє», «домашнє», «звичне»), яке прибирає демон у казці, щоб йому відчинили двері (на виборах). Після цього в наш дім безперешкодно ввалиться московська орда (можливо, що й дискретно, не до всіх одразу, і кожен, як у нацистській Німеччині, нічого не помічатиме, поки не вваляться до нього особисто, але тоді вже буде пізно…), — а Зеленського ви побачите в новій серії «Сватов», та ще в записаному після дефолту ролику із зверненням про відречення (і, можливо, з проханням до Путіна про військову допомогу, на яке так і не здобувся свого часу Янукович). Після цього цей «слуга народу» (він же вам не сказав, якого народу, правда? то які претензії, таваріщі хахли, — ні обіцянок, ні пробачень, га-га-га!) відбуде на свою російську віллу в Форте-дей-Мармі («самый русский курорт Италии»!), або ще кудись-інде, — і ви більше ніколи про нього не почуєте. У вас на той час з'являться зовсім інші проблеми, які — спитайте в донеччан.

Якщо ми це розуміємо, наш обов'язок — попередити тих, хто не розуміє. І це й буде та найдієвіша «технологія», якою ми ще можемо спинити країну на краєчку прірви, — технологія «від людини до людини».

Інстинктивно народ почав це робити відразу після першого туру — вступати в розмови з тими, хто «за Зеленського», переконувати «не голосувати за голограму», поширювати інформаційні матеріали, тощо. Але навзагал, за моїми спостереженнями, київська вулиця все ще мовчить — люди не наважуються виходити з зони комфорту і вступати в розмову з незнайомими, «щоб не посвариться» (!!). А треба, щоб ми всі зараз говорили між собою «наживо», без посередництва медій і ґаджетів — і щоб це кожного разу була особиста розмова, щира й адресна — та, яка єдина пробиває хоч як «технологічно» нанесену вату в вухах. Розмова, сказати б, тверезого з п'яним, у якого в руці граната: він ще може не зірвати чеку, і обоє можуть вижити, — але тільки коли ви знайдете до нього індивідуальний підхід. А для цього потрібне — за Шевченком кажучи — «братолюбіє»: наш (тих, хто розуміє) обов'язок — допомогти ошуканому.

Тут нема єдиного рецепту — це щоразу жива людина. Отже, вчімось розмовляти між собою. Виходьмо з фб в реал, відновлюймо забуте з епохою гаджетів мистецтво діалогу. Спілкуймося в усіх громадських місцях, як на базарі, як на грецькій агорі, як на Майдані, — не чекаймо, що Україну захистить Порошенко, відновлюймо горизонтальну мережу довіри, — ми ж уже колись довели собі і світу, що ми це можемо, тепер треба змогти ще раз, надто багато від цього залежить!..

Припустімо, нас — наляканих реальною перспективою втратити країну за дурно-пусто — всього два мільйони. Якщо кожен до неділі включить у свою «ланку довіри» ще 5 душ, які, незалежно від симпатій/антипатій до Порошенка, почухають потилицю й підуть за нього проголосувати, щоб зберегти країну бюлетенем, а не (потім) партизанською війною з непевним рішенцем, — цього вже буде досить для нашого порятунку від Премії Дарвіна 21-го століття. (А ще ж кожен із тих 5 встигне поділитися з друзями й родиною — мережа непрогнозована, це «вогонь по соломі», і ми можемо це зробити — якщо кожен розуміючий поставить перед собою таке завдання!)

Ніхто досі в світі такого не робив. (Але ніхто й трьох Майданів за одне покоління не мав, любі земляки!) Якщо ми впораємось — це буде неймовірно круто, навіть крутіше за Майдан. (Власне, це й буде продовження Майдану — тільки вже на вищому рівні, «тонкого плану»). І ось тоді — тоді нарешті зможе початись новий етап нашої Революції Гідности — інформаційний. Революція освіти і медій — поступове, але невхильне моральне очищення суспільства від усього, закачаного нам, підшкірного гною. Тільки така революція зможе назавжди покласти край усьому тому неподобству, що його зеленські креатори так багатослівно-незграбно звуть «епохою бідності, епохою жадібності, епохою брехні», — аби лиш не називати речей своїми іменами: 21 квітня — Кінець московського постсовка, Кінець епохи «Сватов».

І хай так і станеться.

Джерело