Я не порохобот, але геть від Москви

Виборці Зеленського дуже ображаються, коли хтось ставить під сумнів широту їхніх інтелектуальних горизонтів, завзято протестують проти спрямованої в їхній бік зневаги, але в той же час легко й невимушено називають своїх опонентів «порохоботами».

Ясна річ, йдеться про вир емоцій, але все ж заради справедливості слід зазначити, що вислів «порохобот» є гіршою образою. Адже це слово символізує повну дегуманізацію: начебто вже йдеться не про звичайну людину (хай навіть інших політичних поглядів), а про бота — бездушну комп’ютерну програму, що працює за заданими алгоритмами.

Мовляв, порохоботів не обходить корупція, романси Президента з колишніми регіоналами і кумом Путіна, всі ці гладковські-свинарчуки і кононенки з грановськими — бо вони завжди й за будь-яких умов за Порошенка. І оскільки протягом останніх кількох тижнів у коментарях на різних ресурсах мене називали порохоботом, спробую пояснити власну позицію.

Я не голосував за Порошенка у 2014 році, не віддавав свій голос за БПП на минулих парламентських і місцевих виборах, більше того: я не проголосую за БПП на майбутніх виборах до Верховної Ради цієї осені — без огляду на те, стане Порошенко президентом чи ні. Мені переважно не подобається його кадрова політика, і для ілюстрації цього не мушу йти далі постаті закарпатського губернатора.

Мене обурює, що замість тюремного строку Кернес і Труханов стали частиною президентської команди. Я вважаю, що останні п’ять років відбувалася симуляція боротьби з корупцією, а в обмін на лояльність чи підтримку Порошенко повіддавав на відчіпне різні сфери економіки політико-олігархічним групам.

Але — попри все це й багато чого іншого — я голосуватиму за Петра Порошенка у другому турі президентських виборів. Чому? Бо вибиратиму між реальними людьми й їхніми командами, а не між міфічними героями телесеріалів. Якби у другому турі замість Зеленського була освічена молода людина з чіткою проукраїнською та проєвропейською позицією, політик з чистою репутацією та рішучим бажанням ламати олігархічні уклади, я без вагань проголосував би за такого кандидата.

Але у другому турі опозицію представляє саме Зеленський — і я за голову хапаюся від такої перспективи. Бо за його спиною вже готуються до реваншу Коломойський, Лукаш, Портнов, Разумков і купа різного політичного сміття, що перевзувається просто на льоту. Та важливими тут є не так прізвища, як сам намір реваншу — бажання знищити всі ті реальні напрацювання, які я вважаю найбільшим здобутком Майдану, а вороги називають «українізацією».

Вперше за роки незалежності нам вдалося досягнути прогресу у відстоюванні української мови, у запровадженні квот на українську музику й фінансуванні українського кіновиробництва. Ожив книжковий ринок, українською перекладають багато як ніколи, з’явилися десятки нових музичних гуртів, створено дієві інституції (Інститут книги, Культурний фонд, Український інститут), наша дипломатія навчилася просувати українську культуру за кордоном — все це в сумі можна назвати Ренесансом української культури. І оскільки ця сфера особисто для мене є найважливішою, то саме вона (вкупі з боєздатною армією, розпочатими реформами і євроінтеграцією) визначає мій вибір.

Тож коли я чую, що Зеленський знову затягує стару пісню про рускій язик і права ґраждан вастока, починає вмикати задню щодо НАТО й прагне домовлятися з Путіним — для мене це червона картка й видалення з поля. За такого кандидата я б не проголосував, навіть якби він був святим і вбивав корупціонерів вогненним списом. Можливо, хтось має інші пріоритети, але мої — саме такі.

Я не порохобот, але проголосую за Порошенка.

Бо в другому турі мій критерій вибору простий — геть від Москви.

Джерело