Ніхто не досконалий

Порошенко. Вважайте, що це такий coming out: я голосуватиму за Порошенка. І в першому турі, і в другому, якщо пощастить. Хтось вирішить, що то результат або попередньої пригодованості, або подальших розрахунків. Це неминуче. Є люди, які завжди бачать у діях ближнього матеріальний підтекст. І це біль­­ше каже про них, ніж про об’єкт підозри.

Свої міркування я вже викладав не раз, тому дозволю собі невеличкий дайджест. Усе, що стосується якостей «мого» кандидата, обговорювалося якнайширше й без мене. Його гріхи відомі не гірше, ніж досягнення. У мене до президента більше претензій, ніж у будь-кого, через те що я, можливо, трохи краще поінформований, ніж основна маса фейсбуківських експертів. Я із цього не тішуся.

Досконалих лідерів не буває. Якщо ви вважаєте інакше, ви монархіст, який просто мріє про доброго царя, але не до кінця це усвідомив. Рузвельт, коли уважніше глянути, не припинив Велику депресію, навпаки, продовжив її, а його так званий новий курс — типовий соціалізм. Черчилль був самозакоханим хвальком. Де Ґолль — класичним авторитарним керівником. Кеннеді та Клінтон — невгамовними бабіями. Ніксон — неприємним типом. Рейґан — дотепним актором. Про Буша-молодшого вичерпно висловився Майкл Мур у знаменитому документальному памфлеті «Фаренгейт 9/11». Обама — блискучий невдаха. Про Трампа краще промовчати. Хто ще? Піночет? Лі Куан Ю? Саакашвілі? Приїхали…

Те, що Порошенко як президент та очільник найбільшої парламентської фракції сприяв і в разі перемоги надалі сприятиме консервації наявної олігархічної моделі держави та економіки, — гірка правда. Щоправда, я не переконаний, що інша модель уже сьогодні досяжна інакше, ніж за допомогою жорсткої диктатури (державного перевороту). У тім-то й річ, що від ідеального президента чекають водночас цілком протилежних дій (інколи ті самі люди), а більшість, ніде правди діти, взагалі заспокоїлася б, якби до влади прийшов тоталітарний красень-генерал. Ну гаразд, полковник. За хабар — шибениця з конфіскацією. «Стійте! А мене за що?».

Те, чого вимагає суспільство, точніше найбільш нетерпляча його частина, має назву ре-во-лю-ці-я. Ми всі, за нечисленними винятками, мріємо про злам чинного державного ладу з подальшою побудовою якогось умовного світлого майбутнього, щодо устрою якого немає ані найменшої згоди не те що всередині країни, а й навіть усередині кожної окремої родини. Припущення, що нова конструкція держави виявиться справедливішою й, головне, життєздатною за наявного кадрового складу, є таким довільним, що навіть не хочеться сперечатися. В умовах демократії неможливо розглядати проект держави у відриві від цінностей і звичок її громадян. Ви хочете пожертвувати демократією бодай на якийсь час? Тоді нам із вами не по дорозі.

На жаль, у недорослих, але небезнадійних суспільствах єдиний можливий шлях покращення — поступова еволюція. Це не означає заборону на тиск, суперечки, навіть на різкі рухи, на експерименти й подекуди волюнтаристські рішення, але такого, щоб поламати й на уламках побудувати заново, — це з «Короткого курсу історії КПРС». Єдина технологія покращення нинішньої України, такої, яку ми отримали в спадок від предків, — розбудова інституцій та виховання (саме так, дідько, виховання!) відповідального громадянина, який усвідомлюватиме наслідки своїх дій і «хотєлок».
А тепер заборонений за звичайних обставин прийом, але наші обставини якраз далекі від звичайних. Усі реальні — підкреслюю, реальні — альтернативні кандидати не лише не здатні запропонувати дієвий рецепт усунення нинішніх вад політичного устрою, а й об’єктивно зі 100-відсотковою ймовірністю приведуть Україну до поразки у війні з Росією. Це не припущення й не передбачення, це, як тепер кажуть, медичний факт, який не потребує додаткових доказів. Різниця може бути в деталях, не більше.

Перспектива втрати держави на цьому короткому відрізку часу можлива, як ніколи. Те, про що мріяли століттями покоління українців, ми маємо сумнівний шанс спустити в каналізацію через нетерплячість і дурість. Ще раз: українська держава — найвища цінність, точніше найвища цінність на цьому історичному етапі. Розглядати дихотомію яйця й курки, себто інтересів громадянина та держави, не на часі. Просто тому, що за несприятливого сценарію не буде ніяких громадян — будуть піддані, холопи. Ба більше, включивши до свого складу Україну, конаюча імперія, точнісінько за словом покійного Збіґнєва Бжезінського, дістане поштовх для свого подальшого існування, і тоді вже всій планеті буде непереливки. Виходить, від нас уже вкотре за останні роки за фактом залежить доля цивілізації?

Джерело

Останні записи автора