Тимошенко підтримує таку саму позицію, як Янукович на виборах 2010 року

У часи війни Україна обирає головнокомандувача

Вибори, що відбудуться цього місяця, не звичайні. Адже нині, на думку 72% українців, Україна перебуває у стані війни. На сході й півдні країни такий показник становить 47% і 62% населення відповідно. Це означає, що українці обиратимуть не тільки президента, а й — що не менш важливо — головнокомандувача, якому доведеться очолити країну під час військової агресії Росії, що триває зараз, і готуватися до потенційного повномасштабного російського вторгнення.

Каденція наступного українського президента завершиться у 2024 році — того ж року, коли добіжить кінця президентський строк Володимира Путіна. Тому військова й інші форми агресії з боку Росії триватимуть іще щонайменше п'ять років, а насправді — ще довше, адже Путін буде довічним президентом Росії. І навіть якщо його усунуть із посади або він помре, в Москві чимало інших «Путінів» і російських шовіністів, які можуть зайняти його місце.

Перебіжчиця з ДНР Світлана Дрюк розповіла про плани Росії організувати вторгнення в Україну з використанням 100 тисяч вояків, яких можна привести в бойову готовність протягом чотирьох годин. Російські солдати, як «зелені чоловічки» у 2014 році, повинні були замаскуватися під «місцевих» жителів Донбасу. Кандидат, якого оберуть президентом України у квітні цьогоріч, має бути готовим до такого потенційного російського вторгнення.

На щастя, у нас є свідчення того, як би відреагувала одна кандидатка на пост президента, якби зіткнулася з таким російським вторгненням. 28 лютого 2014 року відбулося позачергове засідання Ради національної безпеки і оборони. Учасники обговорювали, як Україна має реагувати на захоплення Росією Криму. Петро Порошенко, який тоді не мав ніякої державної посади чи парламентського представництва, не брав участі в цій зустрічі. Водночас на ній справжнім патріотом і лідером продемонстрував себе Олександр Турчинов — однак сьогодні він не є кандидатом у президенти.

На цю зустріч також запросили Юлію Тимошенко, яка після розпаду Партії регіонів очолювала найбільшу тоді фракцію в парламенті — «Батьківщину». Однак її тодішні пропозиції виглядали такими ж комічними, як і нинішні ідеї Володимира Зеленського.

Тимошенко не погодилася з пропозицією Турчинова запровадити воєнний стан і виступила категорично проти мобілізації українських збройних сил, заявивши: «Жоден танк не повинен виїхати з казарми, жоден солдат не повинен підняти зброю. Бо це означатиме програш».

Така капітулянтська позиція була нічим не кращою за поведінку Віктора Януковича, який 1 березня 2014 року звернувся до Росії з проханням увести війська в Україну.

Тимошенко закликала українців продемонструвати своє миролюбство, нібито вони були хіпі-пацифістами з кінця 1960-х років: «Ми маємо стати найбільш мирною нацією на планеті, просто поводити себе як голуби миру».

Коли Турчинов запитав: «Ви пропонуєте нічого не робити?», відповідь Тимошенко була не менш комічною й капітулянтською. Вона сказала: «Маємо придумати якісь нестандартні ходи. Наприклад, запросити лідерів європейських країн на якийсь мирний саміт до Києва чи до Криму. Провести конференцію з питань миру».

Якщо Тимошенко оберуть президентом і Росія почне повномасштабну агресію проти України, вона діятиме в такий спосіб.

По-перше, не впроваджуватиме воєнного стану.

По-друге, не оголошуватиме мобілізації українських військ.

По-третє, організує конференцію з питань миру й запросить туди науковців.

По-четверте, звернеться до українців із закликом знайти і вдягти старе лахміття, аби нагадувати хіпі, й вітати російських загарбників, кладучи квіти в їхні автомати Калашникова і «Гради».

Такою ж капітулянтською була би поведінка Зеленського, якби його обрали президентом і він був змушений реагувати на російське вторгнення. Брак його досвіду в міжнародній політиці яскраво помітно в його передвиборчій програмі, яка пропонує, щоб Україна приєдналася до двох безпекових об'єднань одночасно: «Рух України до НАТО та інших безпекових об'єднань — запорука нашої безпеки, в яку я вірю, та яка повинна отримати підтвердження через всеукраїнський референдум. Моє завдання зробити так, щоб зарплата військовослужбовців була на рівні натівських стандартів».

Єдиним іншим безпековим об'єднанням, окрім НАТО, є Ташкентський договір на чолі з Росією. Однак Зеленському, вочевидь, невідомо, що неможливо перебувати в обох організаціях одночасно. У цьому він нагадує Януковича, який у 2010 році пообіцяв українцям, що вони зможуть приєднатися одночасно й до ЄС, і до Митного союзу. І Зеленський, і Янукович намагалися обвести українських виборців довкола пальця.

Погляди Зеленського також подібні до пропозицій колишніх і нинішніх представників «Опозиційного блоку» Юрія Бойка, Євгенія Мураєва й Олександра Вілкула, які закликають укласти «мирну угоду» з Путіним — тобто капітулювати перед ним. Експерт Фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань зазначив, що лише 16% українців готові капітулювати й погодитися на будь-які умови заради встановлення миру. Зеленський ладен стати на коліна перед Путіним, однак українці переважно не готові до цього.

З наївним ставленням Зеленського до НАТО можна порівняти лише давнє небажання Тимошенко приєднуватися до цієї безпекової організації. Під час нещодавнього інтерв'ю Зеленський зазначив: «У мене питання щодо НАТО. Ми знаємо, що таке НАТО? Введуть війська і захистять нас від агресора? Іди домовся (з НАТО) тихо. Кому потрібні твої плакати? Кому потрібно це в Конституції або десь іще закріпляти? Я не розумію, ви дипломати, чи х… знає хто? Ось я розумію, я домовлюся з НАТО, якщо це можливо».

«Vox Ukraine» висміяв тираду Зеленського: «Незрозуміло, яким чином можливо «тихо» приєднатися до НАТО, як пропонує Володимир Зеленський. Адже для цього, по-перше, потрібно провести низку комплексних реформ, що потребують бюджетних ресурсів. По-друге, до країн-кандидатів є неофіційна, але вагома вимога НАТО — підтримка населенням рішення про приєднання. Поширена практика — проведення загальнонаціонального референдуму, що аж ніяк не вкладається в поняття «тихо».

Погляди Тимошенко на зовнішню політику так само збивають із пантелику. Вона заявляє, що підтримує членство України в ЄС і водночас найбільш запекло серед усіх українських політиків критикує МВФ. Однак США і ЄС не надають допомоги країні, яка спочатку не домовилася з МВФ. Тому вороже ставлення до Фонду неминуче призводить до аналогічних поглядів на ЄС. Саме тому в передвиборчій програмі Тимошенко жодного разу не згадано Євросоюз.

Тимошенко також уже давно опонує приєднанню України до НАТО. Членству в цій організації так само не знайшлося місця в її передвиборчій програмі. Під час вторгнення Росії в Грузію у 2008 році Тимошенко відмовилася засудити дії Кремля. Того ж року вона відмовилася сприяти отриманню Україною Плану дій щодо членства у НАТО під час Бухарестського саміту.

Роком пізніше під час Мюнхенської конференції з безпеки Тимошенко зайняла таку саму позицію, як Янукович у 2006 році, коли він виступив проти приєднання України до ПДЧ у НАТО. Тоді вона сказала на конференції: «Україна 14 років намагається вступити в НАТО, чітко заявляючи про свої наміри й абсолютно відкрито підходячи до питання співробітництва з НАТО. Проте є об'єктивні чинники, які за 14 років не дали зробити цей крок. По-перше, це ситуація всередині самої країни, де частина населення хотіла би бачити Україну в НАТО, а частина ні. Однак є питання й вищого рівня. Це стосується того, як це сприйме Росія і як це відобразиться на взаємодії й партнерстві Європи та Росії, якщо Україна й подібні країни рухатимуться в НАТО».

Під час позачергового засідання РНБО в лютому 2014 року Турчинов запитав присутніх: «Яка теоретична можливість, враховуючи небезпеку для країни, активних консультацій з НАТО щодо вступу хоча б асоційованим членом?». Відповідь Тимошенко була категоричною: «Не можна говорити про термінове членство в НАТО, це викличе ще більшу агресію Росії».

Капітулянтська позиція Тимошенко, яка не бажає «антагонізувати Росію», нагадує погляди путінофілів і реалістів із країн Заходу. Вони — як і Тимошенко — закликають Україну відмовитися від членства в НАТО та ЄС і закріпити нейтральний статус. Інакше кажучи, Тимошенко підтримує таку саму позицію нейтралітету (позаблокового статусу), як Янукович на виборах 2010 року та Бойко, Мураєв і Вілкул на цих.

У часи війни вибір головнокомандувача не менш важливий, ніж вибір президента. Українцям варто пам'ятати про суперечливі й лицемірні погляди провідних кандидатів у президенти й робити свій вибір зважено.

Джерело