Туман війни

Країна, яка перемогла німецький нацизм, перетворила цю перемогу в язичницький культ

Як і в XX столітті, починаючи з 14 року Росія зустрічає п'яте Різдво поспіль у стані війни (Першої світової, а потім Громадянської тоді, Четвертої світової гібридної сьогодні). Вважаю за краще називати те, що відбувається з 20 лютого 2014 року (ця дату вибита на медальках за анексію Криму), Четвертою світовою, бо розв'язали її як реванш за поразку в Третій світовій (холодній). Світова історія з 1914 року набуває стрункої ритмічої конфігурації: Друга і Четверта світові були задумані як реванші за поразку відповідно в Першій і Третій.

Країна, яка перемогла німецький нацизм і перетворила цю перемогу в язичницький культ, стала в 2014 році відтворювати на найвищому державному рівні диявольські ідеологеми нацистської пропаганди, помноженої на можливості сучасного телебачення: «роз'єднаний народ», «збирання національних земель», «русский мир» («третій Рейх», «П'ята Імперія»), «жменька націонал-зрадників» і так далі.

Наведу одну замальовку 2014 року (путінський «судетський» виступ, пік імперської ейфорії): «Здавалося, що, як 2 серпня 1914 року, вся країна з прапорами, іконами, портретами царя, георгіївськими стрічками встала на коліна перед резиденцією в Ново-Огарьово. Суворі пролетарські вожді «Лівого фронту», судимі за організацію бунту в день інавгурації государя імператора, вірнопіддані волали зі своїх похмурих катівень: «Хай живе Володимир Володимирович Путін, збирач земель «русских»!». Буржуазні опозиційні дамочки кокетливо кидали до ніг брутального Переможця букети вишуканих компліментів. Не вистачало тільки класичних слів: «Справжній арієць, нещадний до ворогів «русского мира». Їх промовив через кілька днів чудовий російський патріот, гідний онук Молотовa, оголосивши Путіна, себе і всіх росіян нащадками арійського племені з додатковою хромосомою духовності».

Минуло чотири з половиною роки. Як і сто років тому, атмосфера змінилася разюче. Ейфорія «Кримнаш» вивітрилася. Міфологеми «Новоросії» та «русского мира» сприймаються сьогодні з таким же ентузіазмом, як «Хрест на Святій Софії» в 1918-му. До Різдва 2018 року конфронтація з Україною (основний фронт Четвертої світової) зависла в точці біфуркації, коли найменший відступ буде розглядатися як особиста поразка Путіна, а подальша ескалація означає відверте військове вторгнення. Такий крок Захід зустріне настільки різко, що протистояти йому Кремль сподівається тільки відчайдушним ядерним шантажем. Генерали з Фрунзенської набережної регулярно розігрують подібні сценарії в своїх штабних іграх: Варшаву вони вже знищували, як і ще кілька столиць. Генерали дійшли до висновку, що ситий, гедоністичний, декадентський Захід здригнеться від загрози «нових варварів», відступить і піде на геополітичні поступки. У всякому разі, так генералам приємно думати.

Але російське суспільство категорично не готове ні до повномасштабної війни з Україною, ні до нової Карибської кризи. Цю гірку для них істину з розчаруванням змушені були визнати двоє високопоставлених білякремлівських пропагандистів. Це учасники програми «Большая игра» Дмитро Саймс і В'ячеслав Ніконов. Саймса м'якотілий дрібнобуржуазний пацифізм російського суспільства засмутив до такої міри, що він зголосився підказати російській владі, як подолати таке прикре непорозуміння: нагадав, як президент США Франклін Рузвельт три роки всіма засобами державної пропаганди свідомо і терпляче готував американське суспільство до війни з гітлерівською Німеччиною.

Чудово! На «Первом канале» російського телебачення діловито міркують, як ефективніше з урахуванням світового історичного досвіду переконати росіян зважитися на масові вбивства українців! У «кремлівських», однак, немає трьох років для виховання російського народу за методикою Саймса — Рузвельта. Більш того, в 2014-му вони вже домоглися максимально можливого в Росії рівня імперської інтоксикації. Ще раз запаморочити країну тим же пійлом Кремлю не вдасться.

Але панувати і грати в геополітичні брязкальця дуже хочеться. І 25 листопада Кремль різко підвищив ставки як в українській, так і в глобальній війні. По-перше, Кремль здійснив де-факто анексію Керченської протоки, Азовського моря і блокаду українського узбережжя. По-друге, вперше напад на Україну скоїли не «ихтамнеты», а російські військовослужбовці. Відкрито і демонстративно, на очах всього світу, під державним прапором. І, нарешті, було порушено принцип свободи навігації, надзвичайно чутливий для колективного Заходу. Неважко уявити, з якою увагою стежить за розвитком цього прецеденту Китай, що кидає виклик свободі мореплавання в невралгічних протоках Південно-Східної Азії.

Спецпредставник Державного департаменту США з питань України Курт Волкер написав у своєму твіті формулу, яка увійде в англомовну антологію політичних афоризмів: «Росія вибрала ескалацію в Чорному морі, значить, російський вибір вже зроблено». Я згоден з американським дипломатом: Russians, дійсно, зробили свій вибір 25 листопада, і тепер настав час вибору для Заходу. Але, мені здається, Волкер дещо недооцінює тих Russians, про яких він говорить. Путінська Росія ще не досягла дна в своєму катастрофічному падінні в глобальну війну з вічно нею ненависним і вічно для неї привабливим Заходом.

На південно-східних кордонах України зосереджені сухопутні і військово-морські підрозділи Російської Федерації, достатні для проведення великої наступальної операції. Московські ток-шоу трясуться від закликів «На Маріуполь!», «На Таврійськ!», «На Київ!». 17 грудня Сергій Лавров, бажаючи, мабуть, справити враження на пані, яка брала у нього інтерв'ю, вибовкав призначені час та місце операції — кінець грудня, північ Криму. І нарешті, неймовірний ентузіазм в Кремлі викликала відставка Джеймса Меттіса: «Трамп знову наш!», «Трамп звернувся до американського народу через голову вашингтонських русофобів!».

Російсько-українська війна стане політичною, моральною та військовою катастрофою Російської Федерації. Це розуміє і відчуває переважна більшість російського народу. Цього не розуміє російська політична «еліта», яку мучать комплекси величі і неповноцінності. Ті ж люди не розуміють, що саме сталося в Білому домі 20 грудня на зустрічі президента США і його міністра оборони. Не Трамп відправив у відставку Меттіса. Це Меттіс відправив у відставку Трампа.

Джерело