Чому Коломойський підтримує Тимошенко?

Олігарх Ігор Коломойський нещо­давно дав розлоге інтерв’ю відо­мому журналісту Соні Кошкіній

Олігарх вважає, що Україна не мусить віддавати борг Міжнародному валют­ному фонду. За його логікою, Нацбанк України мав взяти кредит у МВФ, аби по­зичити ці гроші Коломойському для його Приватбанку, а потім сказати МВФ: ми не віддамо борги, бо гроші позичили Коломойському, а він нам цей кредит не повернув. Ігор Валерійович підказує, що Нацбанк мав би сказати МВФ на своє ви­правдання: «Бачили очі, кому позичали гроші? Не тільки уряд Януковича, а всі ми тут шахраї. Забудьте про ваші кредити». Цю геніальну думку пан Коломойський висловив дещо іншими словами, але зміст сказаного саме такий.

Коли МВФ позичає гроші Україні, по­ловину суми дає Кабміну для покрит­тя дефіциту бюджету, а другу поло­вину — Нацбанку для збільшення його резерву, щоб стабілізувати курс гривні. Коломойський свято переконаний, що віддавати борги МВФ не слід, бо держа­ві позичають гроші без застави. От Гре­ція, каже олігарх, не віддає борги, і у неї нічого не забрали — жодного з її тисяч островів.

Ну, приклад Греції, м’яко кажучи, невдалий для України. Зрештою, у нас також МВФ території відбирати не буде. Більш ймовірний інший сценарій. Як тільки Україна відмовиться сплачува­ти борг МВФ, Путін запросить директо­ра-розпорядника МВФ пані Крістін Ла­гард до розмови і зробить заманливу пропозицію: «Я готовий вам відшкоду­вати борг України, якщо ваш фонд під­тримає моє бажання приєднати Україну до Росії». Ні Греція, ні Аргентина, ні Ве­несуела, ні навіть Зімбабве не ризи­кують втратити свою незалежність, бо не мають сусіда Росію. А Україна має такого невгамовного сусіда. Але пан Коломойський настільки ображений на МВФ, який наполягав на націоналізації Приватбанку, що готовий «на зло мамі відморозити собі вуха».

Оскільки Ігор Валерійович не має можливості повернути Нацбанку України кредит, який він взяв на рефінансування Приватбанку, то він мусить сприйняти як належне втрату того майна, яке дав під заставу цього кредиту. Не у цю мить, звісно, бо ще буде багато рішень суду, а потім апеляцій, а після них касацій до вищої інстанції, але врешті-решт він втратить заставлене майно. Це великі втрати, проте Коломойський надав під заставу для одержання кредитів з Нац­банку не все своє майно. Незаставле­не майно залишиться у його власнос­ті. Але якщо Путін захопить Україну, тоді Коломойський втратить все. Все до останньої сорочки. Та образа на МВФ і президента Петра Порошенка через на­ціоналізацію Приватбанку затьмарюють свідомість Коломойського. Але ні МВФ, ні президент не винні у тому, що сталося з Приватбанком. Жоден банк не здатний витримати більше двох, від сили трьох «набігів» вкладників на банк, коли починається паніка. Приватбанк витримав шість таких «набігів»! За таких умов вря­тувати Приватбанк було неможливо.

Припускаю, що і могутня трійка — Полсон-Гітнер-Бернанке, які у 2008 році врятували американську і світову бан­ківську систему, не змогла б повторити цей подвиг з Приватбанком, як не змо­гли врятувати банк «Леман-Бразерс». Взірцевий банк «Меррил-Лінч» удало­ся врятувати тільки тому, що у США були інші великі банки, які його поглинули… Тож націоналізація була найменшою з усіх бід.

Не менш прикрими були втрати пана Коломойського, пов’язані з вели­кою державною нафтогазовою компа­нією «Укрнафта», в якій він є молодшим щодо держави партнером. Йому нале­жить 42% цієї компанії, але його вплив на рішення компанії був, по суті, одно­осібним, що є безпрецедентним при­кладом. Якщо державі як акціонеру на­лежить понад 50% акцій, то саме вона має право призначати директорат, який, своєю чергою, ухвалює рішення про ви­плату або невиплату щорічних дивіден­дів.

Це не єдине ноу-хау, яке приду­мав Коломойський для «Укрнафти». Підприємство «Дніпроазот», яке на 100 відсотків є приватною власніс­тю Коломойського, було включене у виробничий ланцюжок державної «Укрнафти», — щоб уникнути примусового продажу видобутого «Укрнафтою» газу за низькими цінами. Там газ «Укрнаф­ти» переробляється в азотні добрива, і ці добрива, на які не поширюється при­мусова державна ціна, продаються на ринку. Саме у компанії"Укрнафта", а не у Приватбанку, як у дзеркалі відби­ваються усі протиріччя олігархічної мо­делі капіталізму. Бо що таке олігархічна модель капіталізму? Це коли держав­ні гроші не відділені від грошей приват­них осіб, і ці стосунки переплітаються у такий чудернацький клубок, що при­ватні особи швидко збагачуються, а державний бюджет йде по кредиторах жебрати.

Замість того, щоб, попри всі негараз­ди, піти до уряду і домовитися про нові правила гри, щоб прискорити впрова­дження конче необхідних для адаптації олігархічної економіки реформ, Коло­мойський вирішив піти іншим шляхом і підтримати на виборах Юлію Тимошен­ко. Всі донині озвучені пані Тимошен­ко ідеї є або трохи божевільними, або відверто проросійськими. Божевіль­ною вважаю ідею обмеження незалеж­ності Нацбанку України — замість того, щоб надати йому ще більшої незалеж­ності від виконавчої влади. Якщо полі­тики визначають дії Нацбанку, то кре­дитно-грошова політика неминуче стає заручником інтересів цих політиків. Ще одна ідея пані Тимошенко — закуповува­ти газ без посередництва «Нафтогазу» — є очевидно промосковською. Бо тіль­ки «Нафтогаз» може відмовитися від за­купівлі російського газу до звільнення українських земель. А окремі підприєм­ства будуть закуповувати де зможуть. Тобто у Росії. Щодо будівництва Північ­ного потоку-2, то Юлія Володимирівна переводить стрілки зі справжніх вину­ватців, Німеччини, Австрії і Нідерландів — на весь Європейський Союз, який у своїй більшості якраз протидіє цьому надзвичайно небезпечному для України проекту.

Бажання частини олігархату, а також зголоднілого чиновництва взяти реванш і знову долучитися до розбазарювання державних коштів — це основна рушійна сила підтримки Тимошенко на виборах. Кажуть, коли Господь хоче покарати лю­дину, позбавляє її розуму.

Іронія вибору Коломойського поля­гає у тому, що коли Тимошенко стане президентом, то Коломойський через короткий час втратить усе майно, навіть те, що не перебуває під заставою у Нац­банку України. «Новий курс» Тимошенко — це найкоротший шлях до поневолення України Путіним.

В інтерв’ю Кошкіній Коломойський обіцяв «піти на пенсію», якщо вибори президента скінчаться не так, як спо­дівається. Я ж раджу не чекати квітня, а вже зараз лягати на диван і дивити­ся «95-й квартал». У такий спосіб біз­нес Коломойського зазнає найменших втрат.