Про лицарів і «євробляхи»

Сучасні «лицарі» мають бути багатими, цинічними і з дорогими годинниками на зап’ясті

У кожної епохи є потреба у своїх героях, так званих «іконах часу». Логічно, та напівміфічна постать викликає неабияку суспільну прихильність. Для молоді «витязь доби» стає життєвим прикладом, на який потрібно рівнятись. Через це він викликає свідоме бажання його наслідувати та уподібнюватись йому.

Іконою Середньовіччя був лицар, риси яко­го оспівували в тогочасному мистецтві. Він жив за високоморальним принципом: життя — коро­лю (тобто уособленню батьківщини), душу — Бо­гові (духовним ідеалам), серце — дамі (вірність до смерті), а честь… Її — нікому. Калькувати це шля­хетне кредо мусили юні покоління, адже таким був, так би мовити, «середньовічний тренд».

Проте сучасний світ йменує Середньовіччя «темними віками». Для молоді доба лицарів і дра­конів є надто моралізаторською і вже неактуаль­ною. Той, хто замість «крутіння» як запоруки успі­ху живе за пристаркуватими принципами — дивак, юродивий. Тим паче, «принцеси» вже давно пе­реметнулись з неприступних замків до доступних клубів і якнайкоротше обрізали свої довжелез­ні сукні. Тож бути правильним вже немає сенсу. А «лицарі»… Вони випали зі сідел вірних коней, аби місити багнюку за кермом «євроблях» з гучною музикою у салоні.

Теперішнє мистецтво — кіно, блогінг чи навіть література — оспівує культ легкого «кешу» і роз­пусти. Сучасні «богатирі» мають бути багатими, цинічними і, як часто рекомендують лайф-коучі, з дорогими, бажано золотими, годинниками на зап’ясті. Тому не варто дивуватися з низької мо­ралі молоді, яка вирушає на пошуки своєї майбут­ньої дружини чи чоловіка до нічного клубу… Сум­но, але по-житейськи.

Відомо, що різні тоталітарні режими прагну­ли штучно сотворити образ зручної для себе іко­ни часу. Так народжувались на світ павлики мо­розови чи фюрери, які «віддають себе в жертву державі». Тільки фальшиві герої не завжди дава­ли результат. Хоч багато людей ковтали нажив­ку. І дехто й справді хотів бути схожим на куми­ра епохи.

Ми нерідко стикаємося з появою фальши­вих, надмір розкручених масовою культурою ге­роїв та ідолів. Індустрії розваг сформували нову ікону нашої ери. Тому жаданим лицарем сьогод­ні є навіть не розбійник-авантюрист (пірат з 90-х з бодай якимись принципами та чимось святим), а аморальний гультяй, який ледацює та готовий збагачуватись за будь-яку ціну. Він віддає життя розвагам, душу… Та ж її існування ніхто не довів! А серце — це лише орган (до речі, не найважливі­ший). Честь же можна продати якнайдорожче.

Поки молодь дивиться на епатажне життя світо­вих зірок як на ідеал і мріє про таке ж багате та без­турботне буття, як і в її рукотворного й надвідверті­шого образу — вона буде прагнути жити «по кайфу».

Не сотвори собі кумира.