Коли російський газ не пахне…

Юлія Тимошенко оцінила вартість української газотранспортної системи у 300 мільярдів доларів.

Пропускна спроможність української системи становить 288 мільярдів кубів газу на вході та 178,5 мільярда кубів на виході. Беручи до уваги, що пропускна спроможність «Північного потоку-2» становить 55 мільярдів кубів, неважко порахувати, що п’ять «Північних потоків» здатні пропускати стільки ж газу, як уся газотранспортна система України. Вартість «Північного потоку-2» не перевищує 11,5 мільярда доларів, згідно з численними й достовірними джерелами. Отже, пять потоків коштують не більш ніж 57,5 мільярда доларів і здатні пропускати не менше газу, ніж уся газотранспортна система України. Тобто, якби сьогодні захотіли з нуля збудувати в Україні новеньку газотранспортну систему такої ж пропускної спроможності, як уже наявна система, то її вартість не перевищила б 57,5 мільярда доларів — із урахуванням усіх політичних хабарів, відкатів та інших необов’язкових витрат. Звідки ж Юлія Володимирівна взяла цифру 300 мільярдів?

Приголомшливі цифри знадобилися їй, щоб обґрунтувати недоцільність продажу частини нашої газотранспортної системи приватним інвесторам — з метою використання виручених коштів для модернізації самої системи. Сума 7−9 мільярдів, які нині держава може очікувати від продажу, справді виглядає «зрадою» на тлі оголошеної «перемоги» у 300 мільярдів. Але що ж пропонує пані Тимошенко? Не продавати частку газотранспортної системи і, відповідно, не модернізувати її. При цьому німецький канцлер Ангела Меркель обґрунтовує підтримку будівництва «Північного потоку-2» саме тим, що українська газотранспортна система застаріла і вимагає суттєвої модернізації.

А чим пані Тимошенко пропонує наповнювати нашу газотранспортну систему, якщо «Північний потік-2» збудують і Росія припинить помпувати газ через територію України? «Значним збільшенням видобування газу в самій Україні!». Браво! Гучні оплески!

Тільки Тимошенко не пояснила, як вона збирається це зробити. А шкода, бо за роки перебування при владі (у 1999−2001 роках на посаді віце-прем'єра з паливно-енергетичного комплексу, а також на посаді прем’єр-міністра у 2005 та 2007−2010 роках) Тимошенко не спромоглася збільшити видобування газу в Україні навіть на кілька мільярдів кубів. А от у збільшенні закупівлі російського газу, замість нарощування українського видобування, досягла надзвичайних успіхів. Значно збільшити видобування газу наявними ресурсами державних і приватних українських компаній наразі неможливо. А про залучення американських компаній, за участі яких справді можна значно наростити видобуток газу в Україні, пані Тимошенко не вимовила жодного слова.

Ще більше на користь Москви грає резонансна заява Тимошенко про закриття державної компанії «Нафтогаз України» у разі ї ї перемоги на президентських виборах. Тимошенко хоче, аби Росія продавала газ безпосередньо українським підприємствам-споживачам. До такого не додумався навіть відверто промосковський кандидат Юрій Бойко! Тимошенко обізвала «Нафтогаз» посередником, через якого ціна на газ для підприємств збільшується… Тобто 2009 року, коли прем’єр Тимошенко змусила «Нафтогаз» підписати кабальні умови з «Газпромом», державна українська компанія не була посередником. А тепер, коли компанія припинила закупівлю російського газу (з 2015 року), вона непотрібним посередником стала!

Керівництву «Нафтогазу» можна закинути хіба те, що коли вони виписували собі премії за вигідне для України рішення Стокгольмського арбітражу, то не включили до платіжної відомості прізвище Тимошенко. Це було би цілком логічним вчинком, бо якби не Юлія Володимирівна, то не було б угоди з «Газпромом» 2009 року і, відповідно, жодного Стокгольмського арбітражу і перемоги «Нафтогазу».

Репутацію пані Тимошенко «рятує» лише той факт, що вона є непримиренним ворогом Дмитра Фірташа, представника інтересів «Газпрому» в Україні. Це сталося тому, що пан Фірташ налагодив контакти безпосередньо з «Газпромом», тоді як пані Тимошенко вела справи за допомогою російської компанії «Ітера». 2013 року «Ітера» увійшла до складу найбільшого конкурента «Газпрому» на внутрішньому ринку Росії — державної компанії «Роснєфть». Для України обидві компанії, і «Газпром», і «Роснєфть», — це хижаки, бо зазіхають на українські родовища й майно та спустошують бюджет нашої держави.

Юлію Тимошенко на виборах може підтримати «Роснєфть», а також значна частина українського олігархату, що зацікавлена в російському ринку. Тобто та частина бізнесу, що звикла до відсутності західної конкуренції і зацікавлена у збереженні таких привілеї в на якомога триваліший період. Інакше не можна пояснити того, як лідер маленької парламентської фракції, внесок якої у законотворчу діяльність за останні чотири роки запам’ятався висуванням Надії Савченко на звання Героя України і в депутати Парламентської Асамблеї Ради Європи, стала одним із основних претендентів на президентську посаду.