Хай їм Стус суддею буде…

«Ця п’єса почалася вже давно. I лиш тепер збагнув я: то вистава, де кожен, власну сутнiсть загубивши, i дивиться, i грає…»

Ці рядки з вірша Василя Стуса — як пролог до огидної історії, якою увінчалася блага, здавалося би, справа — зйомки фільму про талановитого творця і незламного борця. Чи достойні навіть згадувати ім’я Стуса ті, хто досі не позбувся рабської звички прогинатися під систему, для кого страх сильніший за гідність, а телефонне право — закон?

Коли перед фатальним судилищем Василь Стус, якому «виписали» у захисники Віктора Медведчука, заявив, що відмовляється від цього адвоката (як і від будь-якого іншого радянського «виконавця»), і не підо зрював, що через 38 років Медведчук сам намагатиметься «вирвати» свою безславну сторінку зі славної біографії свого підзахисного. Точніше — свого «підсудного», бо, як доводять ті, хто аналізував судовий процес, спираючись на матеріали справи і свідчення очевидців, у поведінці Медведчука на процесі над Стусом нічого адвокатського не було. Хіба тільки «ксива» у кишені. «Матеріали справи свідчать, що адвокат Медведчук не заявив жодного протесту чи клопотання, не ознайомлювався з матеріалами справи, не подав жодної скарги, пояснення, доказу», — це висновки не «диванних коментаторів», а адвокатів, які вивчали роль Медведчука у судилищі над Стусом (детальний аналіз адвокати Роман Титикало та Ілля Костін опублікували на «Українській правді»).

Скільки б не намагався Медведчук спопелити ті епізоди процесу, в яких фігурувало його ім’я, пам’ять не горить. Ось тільки надто довго її тримали у шухляді як непроявлену плівку. Кадри є — фото немає. Роль Медведчука у судовому процесі над Стусом — не гаряча сенсація, яку щойно «викопали» з архівів КДБ. Це історія, яку знали, але ворохобити яку публічно мало хто наважувався. На когось саме прізвище Медведчука діяло паралітично (Стусу, мовляв, вже все одно, а мені проблем не потрібно). А були (хоча чому тільки були — і зараз є) такі, хто волів не ворушити чиєсь «червоне» минуле, аби про своє, таке ж, зайвий раз не нагадали.

І ось те, про що одні боягузливо воліли взагалі не згадувати, а інші говорили пошепки, нарешті мало б стати одкровенням для мільйонів. Сцена зі судилища над Стусом була частиною сценарію художнього фільму про поета-дисидента. Вже й актора, який мав зіграти Медведчука, знайшли. Аж раптом: «Камера — стоп!». Судовий епізод наче випарувався зі сценарію. А ті, хто знав про це задовго до того, як історія набула розголосу (зі слів режисера фільму Романа Бровка, «обрізання» намітили ще у квітні), наче води у рота набрали. На всю знімальну групу не знайшлося нікого, кого б обурило чи принаймні насторожило зникнення епізоду про судовий процес над Стусом? Тільки не треба заїжджених штампів про мистецтво і митців поза політикою. Таке враження, що якби не пост у Facebook Геннадія Попенка, який розворушив небайдужих, стрічка так і вийшла б «безсудною». А ті, хто доклав до цього руку, вже постфактум розповідали б, що різали по живому, аби вкластися у часові і бюджетні рамки.

«Зі слів учасників знімального процесу, „продюсерам подзвонили з адміністрації Медведчука“ і сказали, що якщо хочуть дозняти картину, не хочуть провокацій, потрібно прибрати сцену суду над Стусом… Хіба можна мовчати, коли таке відбувається?» — написав Геннадій Попенко.

Чим більшого резонансу набував скандал з обрізанням стрічки, тим довшим ставав список причин зникнення зі сценарію важливих сцен. Починалося з часових рамок, кивань, що керувалися, мовляв, думкою сина Стуса, зважали на недостатність інформації, яка б дозволила максимально правдиво відобразити «судовий епізод». А закінчилося тим, що причетні до коректив фактично визнали: діяли під диктовку.

«Ми зіткнулися зі ситуацією, коли можемо перетнути певні межі і зробити таку ось надуману сцену. А вона потім може не лише зазнати критики, а й спровокувати судові позови. Тому порадилися з юристами», — заявив в інтерв’ю «Радіо Свобода» режисер Бровко. До «порад» медведчуківського адвоката прислухалися? Того самого, який у розпал скандалу цілу петицію видав — на тему, що буде, якщо «неправильні» епізоди з Медведчуком у фільмі будуть.

«Віктор Медведчук завжди виступав і виступає за збереження історичної правди, об’єктивне висвітлення історичних фактів. Наполегливо рекомендую ЗМІ та окремим громадянам не поширювати недостовірну, брехливу інформацію про Віктора Медведчука. А особам, які пов’язані зі зйомками фільму „Стус“, утриматися від дій, спрямованих на поширення такої інформації, — пригрозив адвокат. — У разі виходу у прокат фільму „Стус“ із недостовірною інформацією про Віктора Медведчука залишаю за собою право на відповідні правові дії, у тому числі спрямовані на заборону через суд демонстрації такого фільму».

Заява медведчуківського адвоката з’явилася наступного дня після того, як від імені знімальної групи фільму «Стус» у Facebook оприлюднили «покаяння». Після попередніх режисерських заяв-виправдовувань навряд чи хтось здивувався б, якби це була «чолобитна» перед Медведчуком. Але з кожного по краплі — і таки нашкребли на нехолуйську відповідь. «Визнаємо, що, видаляючи з останнього драфту сценарію серед іншого і цю сцену (судову. — „ВЗ“), ми недостатньо відповідально підійшли до аналізу її значущості для суспільства. Вдячні українцям за увагу до нашого проекту і впевнені, що з такою силою громадянського суспільства, як в Україні, ми здатні перемогти будь-які негаразди. Найближчим часом сцену буде дознято», — йдеться у заяві.

Що схаменулися, похвально. Але це не може бути індульгенцією за те, що готові були по-варварськи видерти значущу сторінку з біографії патріота Стуса на догоду «патріотові» (тільки точно не України) Медведчуку. Гідність розгубили? Чи геть у часі загубилися, застрягнувши у вимірі, коли з «адміністрації Медведчука» намагалися усю країну за «темниками» дресирувати? Головне, щоб після чергового дзвінка флюгер знову на 180 градусів не повело і судовий епізод у стрічці про Стуса не став «історичною правдою» від Медведчука.