«Нові лідери». Старі олігархи
Тривають дискусії довкола нового проекту — фактично, шоу — на каналі ІCTV, власником якого є зять Леоніда Кучми Віктор Пінчук
Попри гарячі суперечки — чи потрібен такий формат, чи дасть бажані результати, годилося б з’ясувати кілька проблем, які так чи інакше постають і перед глядачами цього видовища, і перед тими, хто заварив усю цю кашу.
По-перше, дуже цікавить позиція «громадських активістів», об’єднаних у 34 організації, які виступили ініціаторами «НЛ».
Олег Рибачук, член наглядової ради проекту, якось дуже плутано намагався окреслити цю позицію в інтерв’ю газеті «День». Марно намагатися пролізти через Рибачукові софізми, однак всеядність, неперебірливість тих, на кого суспільство мало великі надії, хто найгучніше волає про потребу змін, при цьому послуговуючись не надто шляхетними методами і не гидує непристойною компанією для втілення власних амбіцій, — вже не викликає сумнівів.
Йти на альянс з одіозним олігархом, який передовсім дбає про власне збагачення і про власну перспективу у цій країні, — хіба це шлях до реформ? Як після цього вірити заявам про «деолігархізацію», якими так щедро навсібіч розкидаються представники «нових облич»? Саша Дрік, голова
До прикладу, ікона компанії «НЛ» Славко Вакарчук. То лише для пересічного українця він — безкомпромісний борець і носій бажаних ідеалів. То лише геть далекий від життя може собі міркувати, що ось, мовляв, політик, який пише свою біографію на tabula rasa, і ця біографія буде чистою як сльоза. Аж ні, виявляється, фронтмен гурту «Океан Ельзи» з 2013-го доволі тісно співпрацює з Пінчуком, за його гроші потрапив у Стендфорд,
звідки писав зворушливі листи до своїх фанатів в Україні. Але коли Віктор Пінчук оскандалився зі своїми пропозиціями «примирення з Росією», «передачі Криму Росії в оренду», «замороження конфлікту на Донбасі», тимчасово відмовитися від європейських амбіцій і назавжди — від перспективи членства у НАТО (див. публікацію у Wall Street Journal. — Авт.), — серед хору голосів обурення не почули такого знайомого мільйонам голосу лідера «ОЕ».
Зрештою, шалена кампанія спротиву е-декларуванню антикорупціонерів була чи не першим дзвіночком, який сповістив загалу про не надто шляхетні вчинки «активістів», про, по суті, новий рівень корупції вже у громадському середовищі. Вони наразі досягли свого, їхні статки ще певний час залишатимуться таємницею для тих, кого вони зібралися «визволяти» від корупційного спрута. Недавно ЗМІ оприлюднили факти про майно і доходи
«антитютюнового активіста» Андрія Скіпальського. Він очолює громадську організацію «Життя», яка є основним одержувачем грантів для впровадження антитютюнової політики в Україні. У декларації його сім’ї — 3,5 мільйона річного доходу, чотири квартири, земельна ділянка, машина і валютні рахунки у США та Швейцарії. Гадаю, коментарі зайві.
По-друге, так звана «аполітичність» Пінчука, на якій кілька разів наголошує його адвокат Рибачук, є фікцією. Навіть з розмови стає цілком зрозуміло, що про жодне дистанціювання від політики не йдеться. Йдеться, радше, про те, що зять Кучми намагається руками активістів створити для себе і для свого бізнесу комфортне середовище після президентських перегонів-2019. Вікторові Михайловичу, мабуть, не дають спокою спогади про «Команду озимого покоління», якій маємо завдячувати появою на українському політичному кону Богословської, Хорошковського та Вощевського. Пінчукові набридло стежити із засади за маневрами «важковаговиків». І він знайшов собі нових маріонеток. Рибачук так і каже, що там приховувати: «Нові Лідери» — це ж не депутати і не партії. Це типу «президентики».
Ні додати, ні відняти…
