Тільки в світі правди, що мамине слово…
«Дай мені слово, — каже мати, — що більше не будеш писати про мене людям на сміх». Я слово даю і… знову записую її слова
«Мамо, ці консерви їсти вже не можна. Коли ти їх купила?»
«Не так давно. За Ющенка…»
«Тут град налетів такий, що побив у людей яйця…» — кричить мати в телефон.
«У яких людей?»
«На базарі».
Наказує з самого ранку:
«Купи свіжу газету».
«Щось сталося в світі за ніч?»
«Сталося. Міль завелася. А вона не любить газетну фарбу…»
«Молодим лікарям я не довіряю. Як можна лікувати, якщо сам не хворів?..»
«Приходь завтра зранку на млинці з чаєм», — запрошую її.
«У вас чаювання, а в мене зранку молитви і зарядка…»
Повернулася з села.
«Так я файно там набулася…»
«Набутися» — це значно більше, ніж «провести час».
«Тепер найсмачніші горіхи — молоді», — кажу їй.
«Смачні, але важкі. Ще не вигідно купувати».
«Чому ваш син залишив газету?» — питає матір давній її колега.
«Він тепер пише книжки».
«Хай собі пише на здоров’я, але ж газети хоч хтось читає…»
Робить вино. Одна корчага «для гостей», друга — «для п’яниць», третя — «вино ні для кого». Себто — найкраще, тільки для себе.
«Раніше їли кулешу з бринзою, тому що були бідними, а тепер їдять, аби
довше лишатися багатими».
«Оленина корова стесала молоко».
«Що зробила?» — перепитую.
«Почала давати вдвічі менше…»
Про молоду сусідку: «Вона ще та щипавка».
Теж від неї:
«Добре, що мені вже не треба журитися за своїх дітей, бо я вже не мала би на це сил…»
«Я йому про індики, а він — про гуси дикі».
«Босий радий безногому».
«Пальці старші за ложку».
«Рот без співанки тісний».
«Ситій миші і колач гіркий.
«Перші сливи — червиві».
«Риба лежачи росте, а чоловік паскудиться».
«Якщо морщити писок, то ліпше від сміху».
«Чоловік без грошей як дурень».
«Прийшов задорожений». (Стомлений дорогою).
«Як добре, коли добре!»
З циклу «Збирання попілинок»
