Коли ЗНО прийшло у ВНЗ, повіяло шкільною совдепією

Я був (і  дотепер залишаюся) палким прихильником зовнішнього незалежного оцінювання. Днями ЗНО вперше прийшло у стіни вищого навчального закладу.  Наразі це перші несміливі кроки. Фахові випробування конкурсного відбору на магістрів спеціальності “право” відбулися за процедурою ЗНО.

  У Львові  захотіли приміряти магістерську мантію 1100 бакалаврів (серед них і студенти Інституту права і психології Львівської політехніки).  За 240 хвилин здобувачі права вчитися  на магістра мали розв’язати різноманітні тести. Найбільше студенти  боялися першого блоку тестів — загальних  навчальних правничих компетентностей. Простіше сказати - тест здібностей. Бакалаври мали засвідчити здатність мислити - аналітично, критично, логічно... Багатьом правникам видається, що оцінити таку здатність, позначаючи правильну відповідь хрестиком (перевірку здійснюватиме тільки не обізнаний у правознавстві комп’ютер), доволі сумнівно. Але це тема для фахової дискусії.

     Я про інше. Про атмосферу. Цей пункт тестування містився у першому навчальному корпусі Львівської політехніки на вулиці Карпінського. Я прийшов туди з посвідченням громадського спостерігача, зареєструвавшись завчасно у Львівському регіональному центрі оцінювання якості освіти.  

  Переступив через поріг і бачу групу студентів, які вже зайшли на пункт тестування (реєстрація на той час мала тривати ще цілих 45 хвилин). Вони благають чергового на дверях випустити їх надвір, бо взяли зі собою сині, а не чорні кулькові ручки (синій колір не “прочитає” комп’ютер). Та черговий  невблаганний. Я втрутився і попросив випустити хоча б одного, щоб той збігав у найближчий кіоск і купив для всіх чорні ручки...  Черговий менторським тоном мені заявив: “Майбутні правники повинні знати, що незнання законів (у даному випадку інструкції) не звільняє від відповідальності...”.

    У ролі “наглядачів”, тобто чергових, були  вчителі початкових класів  шкіл.  Було цікаво спостерігати, як у різних аудиторіях вони читають вголос правила проведення тестування. Кожен із вчителів вважав, що слід зробити кам’яні обличчя і додати якомога  більше металевих ноток у свій голос. Мовляв, так студенти краще засвоять “урок”. Хоч би хтось усміхнувся, підбадьорив присутніх в аудиторії... Як і на шкільному тестуванні, студенти виклали усі мобілки, ґаджети... Були і металошукачі, але лише у кількох аудиторіях. Очевидно, боялися, що хтось із правників почне “качати права” щодо порушення прав людини... Торік, коли з правниками проводилося пробне тестування,  у політехніків вилучили 11 ґаджетів...

     Та найбільше обурило те, що мені, як представникові четвертої влади, відповідно до інструкції, дозволили сидіти лише в кінці аудиторії і спостерігати за... спинами учасників тестування. Згадалися слова Петра  Першого: «Лекарь, пекарь і прочая сволочь - в хвост колонны!». Даремно я  доводив, що мені, як журналісту, цікаво спостерігати за обличчями студентів. Може, хтось від хвилювання гризе ручку, хтось сидить як роденівський мислитель... Коли я сказав, що вийду в іншу аудиторію і повернуся, мені відповіли: “Назад не пустимо...”. Інструкція!

    Хоча ще не прийнято закону про освіту, вже широко розрекламовано створення “Нової української школи”. З чим і з ким її творити? З такими інструкціями і такими вчителями?