• You are here:
  • Високий Замок
  • Блоги
  • У церковному комітеті радили священику не заносити покійну до церкви, бо родина має «боржок» 

У церковному комітеті радили священику не заносити покійну до церкви, бо родина має «боржок» 

Або Про те, як дехто з живих своєю поведінкою ображає мертвих.

Коли до чиєїсь хати чорним вороном влітає трагічна  вістка,  обов’язок тих, хто опинився біля людей, охоплених горем, - полегшити їхні страждання, своєю увагою бодай на грам компенсувати непоправну втрату. А ще важливо - незграбним словом чи дією не завдати їм нового удару. На жаль, не завжди і не всі це пам’ятають...

Маленьке село на Львівщині, де одне одного знають як самого себе. До району кілометрів двадцять, тож найпершу поміч, у разі чого, шукають серед своїх людей. Саме на таке, людяне, ставлення розраховували і у сім'ї, де відійшла у засвіти 92-річна жінка, котра десять своїх останніх літ була прикутою до ліжка. Готуючись до похорону, рідні сподівалися на руку допомоги, а їм ставили  підніжки. Тож замість того, щоб у тихій печалі провести маму, бабусю, прабабусю в останню дорогу, чимало сил близькі потратили на те, щоб захистити покійну від посмертної наруги. Саме так розцінюю “оргмоменти”, якими сільська “еліта”, судячи з усього, свідомо травмувала братів во Христі...

Перший “удар під дих” завдали у місцевій амбулаторії, куди  родичі покійної звернулися за довідкою про смерть. Тамтешні медики сказали, що треба везти бабцю на експертизу в район. Хоча, добре знаючи процедуру, мали би пам’ятати, що у такому поважному віці та ще й після тривалої хвороби односельчанки (про яку місцеві лікарі “були в курсі”) покійників на розтин не возять. Достатньо повідомити про факт смерті у поліцію, на місце прибуде її представник, щоб переконатися, що смерть була природною, а не насильницькою, - і бюрократичної тяганини з паперами не буде. Сільський ескулап чомусь не підказала такого порядку дій. Через це у родині покійної змушені були  оббивати пороги районних інстанцій, звертатися по допомогу навіть до обласного депутата, щоб припинити знущання. Добре, що головний лікар району (пройшов АТО) вник у ситуацію і швидко поправив колег з низової ланки.  Надуману проблему було знято.

Другого удару завдали вже у церковному “уряді”. Один з його діячів порадив священикові не заносити покійну (до речі, колишню учасницю церковного хору) до храму, бо, мовляв, з тієї хати не заплатили всю суму обов’язкових пожертв. Добре, що душпастир не піддався на цинічну провокацію і не послухав цієї поради, ще й спам’ятав “порадника”. Якби парафіянку зневажили ще й у такий спосіб, то в яких тоді стінах шукати святе?

А “бухгалтерові”, який, порушуючи християнські заповіді, рекомендував зачинити церковні двері перед покійною, хочемо принагідно нагадати, що немалі “податки” у сім’ї покійної сплачували акуратно. Вносили їх за всіх, хто був прописаний, хоча й не жив у цій хаті. Та навіть якщо б там і мали “боржок” (у селах з грошима сутужно), хіба це по-людськи - шантажувати-торгуватися там, де торги недоречні?

Пригадую ще кілька похоронних випадків, коли матеріальне брало гору над мораллю. В одному з тернопільських сіл померла  пенсіонерка. За місцевими традиціями, могилу копають віддалені родичі. На той момент їх не виявилося на місці (поверталися із закордонних заробітків), і сім’я, за порадою знайомих, попросила викопати яму фірмана Василя. На той час за таку роботу платили у селі 300 грн. або ж віддячувалися могоричем. Пан Василь дав згоду, навіть припинив збирати картоплю на своєму городі, коли почув про замовлення. Визначили місце, час копання. Коли ж родичі покійної, що приїхали з міста, запитали в односельця, скільки коштуватиме його послуга, той приголомшив відповіддю: “Так як з вас, то дві з половиною тисячі гривень...”. Тобто майже у десять разів більше від “такси”... 

Знаю про ще одну пригоду, якої не мало би бути. В одній родині замовили поминальну Службу Божу за померлою. Близькі прийшли до церкви завчасно, чекають, поки священик розпочне панахиду, а він ніяк не з’явиться перед вівтарем. Присутні переглядаються: у чому річ? Аж тут всі звернули увагу на паламаря. Він виглядав із захристії, зиркав на господиню, що замовляла службу, і швидко перебирав пальцями, наче сукав нитку. Цим вульгарним жестом давав зрозуміти: спочатку гроші, а вже потім - відправа...

А ось ще одна, зовсім інша, ілюстрація на тему людяності. Минулої непогідної п’ятниці, коли ноги на дорогах грузли у сніговій каші, добирався я на роботу тролейбусом. Біля скверу, що навпроти собору Святого Юра у Львові,  машина раптово, ще далеко від зупинки, загальмувала і зупинилася. Дивлюся через вікно: за десять метрів від нас, на узбіччі, долаючи високий сніговий бордюр, послизнулася і впала у брудне місиво дівчина. Напевно, студентка, квапилася на пари у Львівську політехніку. Водій тролейбуса, видно, жаліслива жіночка, зачекала, поки дівча піднялося, обтрусилося, сигналом дала зрозуміти, щоб студентка спокійно перейшла на другий бік, і лише переконавшись, що та — у безпеці, натиснула на педаль, продовжила рух. Зупинку вона зробила всупереч правилам дорожнього руху. Але згідно з неписаними правилами людських взаємин. Тими, яких у деяких медпунктах і церквах ніяк не засвоять...

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Блоги
  • У церковному комітеті радили священику не заносити покійну до церкви, бо родина має «боржок»