Як Путін з киян «бандерівців» зробив

У народі кажуть: немає  поганого, щоб на добре не вийшло. Чи було б можливим перейменування столичного Московського проспекту (наголошую, йдеться про   переважно російськомовний Київ, а не “бандерівську” Галичину, де до лідера ОУН завжди був особливий пієтет), якби не анексія Криму та окупація Донбасу? Думаю, що ні. Або, принаймні, не у найближчі десятиліття. Звичайно, це насамперед знакове і символічне перейменування. Можливо, підсвідомо (не думаю, що свідомо) його здійснюють за принципом “назло”, аби насолити Росії, для якої Степан Бандера — це чи не найсильніший подразник. Але саме Володимир Путін своєю військовою агресією та антиукраїнською  ненависницькою політикою доклався до того, що депутати Київради, які представляють інтереси киян, дозріли до Бандери. Це він з багатьох російськомовних українців, які раніше не цікавились ані історією своєї країни, ані її сучасною політикою, зробив запеклих українських націоналістів, затятих “бандерівців”.

Кілька тижнів тому я слухала ефір одного з українських радіо. В студію телефонували кияни і висловлювали своє ставлення до можливого перейменування. Я була вражена, як багато російськомовних киян, причому переважно старшого віку, які виховувались на радянських міфах про Бандеру як про бандита і головоріза, зараз однозначно і категорично виступають за “бандерівський” проспект. Їхні аргументи прості і зрозумілі — в Україні є свої герої, їх треба знати, про них пам’ятати, вшановувати та на їхньому прикладі виховувати молоде покоління патріотів. І ніхто не повинен нам нав’язувати  свої інтереси та вказувати, як називати наші вулиці. Чи були б вони такими категоричними до Революції гідності та війни з Росією? Думаю, що ні.  Степан Бандера став для них ідеологічним символом боротьби за свою країну, за її незалежність.

Звичайно, є чимало українців, які ще не вирвались з тенет радянської, а потім  і путінської пропаганди. Тому опір змінам у країні, зокрема і декомунізації, такий сильний. Чимало людей застрягли у минулому, ностальгують за ним і не завдають собі труду скинути зі себе ці невидимі пута. Але процес пішов, він набирає обертів, і головне - не гальмувати, не оглядатися ані в минуле, ані по боках. Не забуваймо, що нині триває не проста, а гібридна війна. Нам будуть казати, мовляв, навіщо зайвий раз дратуєте Росію, або налаштовуєте проти себе поляків, для яких Бандера — терорист, що знищував поляків... Будуть казати, що це не на часі, що це рішення розколює суспільство... Якщо діяти за такою логікою (а саме так Україна зазвичай  і діяла усі 25 років своєї незалежності), то “не на часі” буде завжди... Ще недавно казали, що українізація України розколює суспільство. Завжди хтось буде проти, бо ті ж поляки дивляться на нашу історію і на наших історичних персонажів зі своєї дзвіниці, а ми маємо свою. Українці вшановують Степана Бандеру як борця за незалежність нашої країни, і жодного антипольського змісту у це не вкладають. Поляки, на жаль, не можуть чи не хочуть це зрозуміти і сприйняти. Завдання України їм цей месидж донести, а не давати задню.  Думаю, не всі поляки і навіть політики знають, що у період Волинської трагедії Степан Бандера був ізольований від ОУН, бо нацисти запроторили його у концтабір, і він провів там усю війну. 

Виглядає на те, що українська влада трохи злякалась революційного рішення Київради про перейменування. Причому цього разу злякалася реакції не Кремля, як це часто було раніше, а офіційної Варшави. Міському голові Києва Володимиру Кличку дали 20 днів на те, аби винести з цього приводу остаточне рішення. Та, сподіваюсь, Кличко не діятиме на втіху російським шовіністам та польським націоналістам...