З політики Яценюка навіть Барна не винесе

Пригадуєте «хлопченя з розумними очима і чолом високим та ясним»? Викапаний Арсеній Петрович у дитинстві. Ось тільки за живучістю Яценюк має усі шанси навіть Леніна переплюнути. Його можна з парламентської трибуни винести, з прем’єрського крісла викурити, але з політики не «викорчувати»... Тут не те що хватка «арсенієносного» нардепа Барни, а й бульдозер не допоможе. Рейтинги - нічого, амбіції — все! Залишається дочекатися, де ж цього разу невмирущий Арсеній «проросте». 

Які тільки чутки не ходили про те, що виторгує Яценюк в обмін на свою примусово-добровільну відставку. Хтось встиг Гонтареву списати, крісло якої буцімто приглянулося Арсенію Петровичу. Хтось анекдоти травив з репертуару: «заради збереження прем’єрства Яценюк готовий змінити прізвище на Гройсман». Але навіть такі жарти блякнули, коли зайшлося про те, що Яценюк буцімто вирішив «махнутися» прем’єрським кріслом на... суддівську мантію. І не рядову, а з посвідченням голови Конституційного Суду на додачу. 

«Та це дурня! - скажете. - Не може такого бути!». Я теж думала, що це народні гумористи переборщили. За всіх претензій до Конституційного Суду і кадрової політики в Україні (яку часто розумом не зрозуміти), Сєня на чолі КС — це було б вершиною маразму. До повної «клініки» бракувало б лише Симоненка на посаді міністра з декомунізації. 

Але це я так думала, доки не побачила текст постанови про відставку Яценюка у пакеті з призначенням Гройсмана. Ту саму, в якій пунктом два прописали «індульгенцію» для Арсенія Петровича і його уряду, скасувавши постанову від 16 лютого про визнання роботи Кабміну незадовільною. Яценюк, бачите, висунув таку реабілітацію обов’язковою умовою у коаліційно-прем’єріадних переговорах. 

Після такого публічного «акту самозадоволення» від Яценюка навіть ті, хто називав байками розповіді про ранні дивацтва Сєні, засумніваються: «А може, таки правда те, що вигадками здавалося?». І про зошит з досьє на однокласників, який Арсеній вів у школі, за що й отримав прізвисько «Пісяй» (від слова «писати» - туалет тут ні при чому). І про те, як буцімто змушував підлеглих (чи то ще у банку працюючи, чи вже міністром економіки в уряді Криму) носити на роботі окуляри — для солідності. Навіть якщо із зором проблем немає — одягай «нульовку». Судді Конституційного Суду з полегшенням зітхнули, не дочекавшись «посвяти» Яценюка у «мантієносці». А то, ставши головним у КС, змусив би усіх служителів конституційної Феміди лисини виголити — як символ мудрості. 

Собі ж роль головного «мудрійшини» України Яценюк сам виписав. «Від сьогодні бачу свої завдання ширше, ніж повноваження керівника уряду, - заявив перед тим, як попрощатися з прем’єрським кріслом. - Нове виборче законодавство. Конституційна реформа. Судова реформа. Коаліційний контроль за курсом нового уряду. Міжнародна підтримка України. Членство України в Європейському Союзі і НАТО. Це — частина моєї програми». Про іншу частину навіть подумати страшно: невже «арсенієзація» Галактики? 

Отож не спішіть Яценюка у політичні небіжчики списувати: глядиш, він ще й на президентські вибори піде. І нічого, що рейтинг у нього — нижче плінтуса. Як влучно підмітив політолог Петро Олещук, українці вміють рейтинги «воскрешати». «У нинішній ситуації, - каже експерт, - Яценюку, схоже, доведеться зайняти вичікувальну позицію, дочекатися провалів нового уряду (а вони будуть не меншими, ніж його провали), а за півроку-рік повернутися у політику, спробувавши зіграти на ностальгії: бачите, я ж, мовляв, попереджав. Чи зробити якийсь ребрендинг, як, наприклад, Тігіпко, який то виринав, то зникав з політики. У нас же громадська думка хитка, схильна до крайнощів. Ми вміємо ненавидіти політиків, а потім знову за ними ностальгувати».