МВФ, давайте гроші, бо ми дружні і хороші...

Президент Петро Порошенко, прем’єр Арсеній Яценюк та голова парламенту Володимир Гройсман оприлюднили спільну заяву.  

«Нині як ніколи необхідні єдність, взаємна підтримка і спільна подальша робота президента, Верховної Ради та уряду. Потрібно поставити понад усе інтереси України, вгамувати політичні пристрасті і показати політичну культуру, гідну європейської країни. Питання про зміну прем’єр-міністра  не перебуває на порядку денному», -  йдеться у документі.   

Що б ця «заява трьох» мала означати і кому вона адресована? На перший погляд може здатися, що адресат — народ України. За останні кілька днів сталися два ганебні скандали - “винос” Яценюка з трибуни парламенту   та жорстка сварка між Аваковим і Саакашвілі у присутності президента на Національній раді реформ. Та українців, яких Савик Шустер роками присаджував на скандальні ток-шоу, істериками, взаємними образами та бійками між політиками не здивуєш. Інциденти, звичайно, неприємні, оптимізму не додають, але шоком для людей не стали. Тому навряд чи єдиною метою політичної заяви високопосадовців було бажання вгамувати пристрасті, що вирують не лише серед політикуму, а й у суспільстві. Тим паче фраза про те, що зміна прем’єр-міністра “не перебуває на порядку денному”, зважаючи на майже нульовий рейтинг Яценюка, радше знервує, ніж заспокоїть українців. Зрештою, народ вже давно не вірить у ритуальну демонстрацію єдності між нашими політиками. 

Тому припускаю, що зроблено цю миротворчу заяву не для внутрішнього, а для зовнішнього споживання. Це насамперед посил кредиторам та зарубіжним партнерам, від яких у даний момент українська влада залежить більше, ніж від електоральних настроїв українців. Це випливає і з самого тексту заяви. Серед першочергових завдань найближчих тижнів керівники держави називають прийняття Закону «Про держбюджет України на 2016 рік», від якого залежить  продовження співпраці з МВФ, завершення процедури внесення поправок до Конституції України щодо децентралізації, що передбачено Мінськими угодами тощо. Тому президент і прем’єр-міністр, попри очевидний конфлікт між ними, змушені робити добру міну при поганій грі. Особливо після візиту до Києва віце-президента США Джо Байдена, якому, вочевидь, клятвено пообіцяли не дестабілізувати ситуацію в країні.

Відставка ж Яценюка, яка, за всіма ознаками, назріла, а може, і перезріла, неминуче тягне за собою розвал коаліції та як наслідок -  політичну кризу. Безкровно змінити прем’єра, на жаль, не вдасться, хоча такі плани вочевидь були. Але Яценюк вирішив без бою крісла не  віддавати. До речі, останні скандали частково зіграли на руку прем’єру.

Принаймні інцидент у парламенті, який спровокував депутат від БПП Олег Барна. Свідомо чи несвідомо, але тернопільський нардеп зробив ведмежу послугу опонентам Яценюка. Він не лише відвернув увагу суспільства від суті виступу прем’єра, якому, зрозуміло, хвалитися перед депутатами не було чим, а й зробив з нього жертву. Хоча прем’єру в стінах парламенту була призначена роль хлопчика для биття. Скандал Авакова з Саакашвілі Яценюку балів не додав, але також переключив увагу суспільства з фігури керівника уряду на міністра-скандаліста. Історія нагадує трюк з Мартиненком. Така собі спроба пожертвувати меншим, щоб зберегти більше. Думаю, після сварки Авакова з Саакашвілі президент із задоволенням пожертвує Аваковим. Зрештою, залишати його на посаді після такої зухвалої поведінки в принципі неприпустимо. Та й балансувати, грати роль арбітра, залишатися “над сутичкою”  Порошенкові стає дедалі складніше. Руками Саакашвілі можна до пори до часу чистити авгієві стайні, але ці руки рано чи пізно неминуче доберуться і до найближчого оточення Порошенка. 

Саакашвілі — це такі собі ножиці, які мають перерізати пуповину з минулим. Цю небезпеку відчувають усі українські політики старої генерації. Їм є що втрачати, на відміну від Саакашвілі, який почав працювати в Україні з чистого аркуша. Тому і чинять такий шалений, істеричний опір, розуміючи, що їхній “зірковий” час добігає кінця. Фраза Авакова “забирайся геть з України” - це крик відчаю. Для них було б порятунком, щоб Саакашвілі кудись зник, і тоді б все залишилось по-старому. Єдина проблема, хто  скористається цими ножицями. Якщо найближчим часом це не зробить Порошенко, попри те, що сам зв’язаний цією пуповиною, доведеться народу брати до рук вже сотні тисяч маленьких ножиць... Але чи витримає Україна ще один Майдан?