Чіпляючись за комуністичне минуле, плюють у майбутнє...

Відтак можна зробити перші висновки. На жаль, невтішні. Попри певні зрушення, процес декомунізації йде тяжко, зі скрипом. Великого ентузіазму ані влада, ані, на жаль, громада не демонструють.  

 За інформацією Українського інституту національної пам’яті,   потрібно декомунізувати ще 941 (!) населений пункт, з них 32 міста. І лише у 18 містах пройшли громадські обговорення. Отже, роботи, як кажуть, непочатий край. При цьому у багатьох містах процес помітно пробуксовує. А у деяких східних і південних регіонах відчувається відвертий і неприхований саботаж з боку місцевої влади. Наприклад, новий мер Запоріжжя Володимир Буряк, якого вважають людиною Ахметова, відкрито заявив, що на перейменування вулиць треба ввести мораторій. У Дніпропетровську влада також не горить бажанням перейменовувати місто (нагадаю, Петровський, на честь якого місто було перейменовано в 1926 році, - один з керівників радянської України).  На останній сесії Дніпропетровської міської ради депутати відмовились ставити це питання до порядку денного. А ще раніше “підстрахувалися” громадською думкою, провівши на офіційному сайті Дніпропетровської міської ради заочне соціологічне опитування.  Згідно з його результатами, близько 80% городян проголосували проти зміни назви рідного міста. З тяжкою бідою процес перейменування йде на Одещині. Іллічівськ довго “дозрівав” до необхідності змінити одіозну назву міста. Майже півроку тривав тихий саботаж. Але крига скресла 12 листопада, коли відбулися громадські слухання. А 20 листопада міськрада таки ухвалила історичне рішення перейменувати місто на Чорноморськ.  Тепер слово за Верховною Радою.

Та найбільший спротив чинить Харків. Причому робить це у зухвалий і цинічний спосіб. Якщо до місцевих виборів процес декомунізації у Харкові хоч мляво, але рухався, то після того, як Геннадій Кернес тріумфально виграв вибори мера, місцева влада почала відверто знущатися з самої ідеї декомунізації. Підійшла до виконання закону “творчо”: самі назви вирішили не змінювати, а нібито змінити їхню суть.  Отже, Фрунзенський район планують “перейменувати” на честь лейтенанта Тимура Михайловича Фрунзе. Жовтневий район, який названий на честь Жовтневої революції, «перейменувати» на Жовтневий (на честь місяця, коли Україна була остаточно визволена від нацистів).  Дзержинський район отримає “нове” ім’я на честь лікаря-невролога і психіатра, професора Владислава Едмундовича Дзержинського. Крім того, міськрада не планує змінювати  назву Комінтернівського району, оскільки, на думку членів відповідної комісії при міськраді, ця назва хоч і є комуністичним спадком, але під Закон «Про декомунізацію» не потрапляє. Така собі єзуїтська форма реваншизму:  де-юре, тобто формально, закон виконати, а де-факто залишити все по-старому. Хіба це не знущання, не прояв вишуканого сепаратизму? Якщо непотоплюваному Кернесу і це блазнювання зійде з рук, тоді виникає велике питання до центральної влади: чому дозволяє Гепі так нахабно плювати і в минуле, і в майбутнє? Значить, відчуває, що може собі дозволити таку непристойну поведінку. А все тому, що непокаране зло обов’язково про себе нагадає...