Тріумф Кернеса — ляпас Майдану

Підсумок місцевих виборів в Україні: не все так погано. Для Путіна. Результати виборів мерів у деяких східних і південних містах, а також перемога проросійських політичних сил у деяких прифронтових областях, на жаль,  не відповідають “шапкозакидацьким” настроям  президента Петра Порошенка, який одразу після виборів оптимістично заявив, що “реванш антидемократичних сил, яким нас так лякали, не відбувся”.


Якщо майже 60% харків’ян проголосували за вкрай одіозного Кернеса, який є уособленням режиму Януковича, і це — не реванш, то що тоді, на думку президента, мало стати реваншем?   

Глава держави тішиться, що “не відбувся розкол України та провалилася спроба Росії створити у нас всередині п’яту проросійську колону”. П’ята колона створена давно і цілком комфортно почувається. Так, вона тимчасово причаїлася, частково розчинилася у різних політичних силах, зокрема і в деяких “проукраїнських”, але вона нікуди не зникла. Та найгірше, що п’ята колона у багатьох українців досі сидить в голові. Бо чим тоді можна пояснити голосування за махрового українофоба Кернеса чи за  поплічника Януковича Вілкула (у Дніпропетровську), чи за перефарбованого “регіонала”, який ще недавно одягав георгіївську стрічку, Труханова. Якщо рік тому на виборах мера Одеси той же Труханов не мав гідної альтернативи (з ним конкурував не менш одіозний Гурвіц), відтак мали вибір без вибору, то цього разу одесити мали з кого обирати. Їм дали шанс на гідний вибір. Від демократичних сил балотувався Олександр Боровик, якого підтримував Саакашвілі. І що в сухому залишку? Понад 50% за екс-регіонала! Ну нехай кілька відсотків “підшаманили”, але  й попри це результат вражає. Точніше, жахає! І це у прифронтовій Одесі, яка, здавалось би, з таким ентузіазмом зустріла реформатора Саакашвілі. Яка могла зробити і, здавалось, зробила далекоглядні висновки щодо перспектив панування так званого русского міра.  Порошенко каже, що розкол не відбувся. Та ж Одеса ментально розколота: половина хоче радикальних змін, а половину цілком влаштовує вчорашній день, вони готові законсервувати і себе, і країну. Та що там Одеса чи Харків, якщо в Чернівцях перше місце до міської ради здобула новостворена партія “Рідне місто”, яка є клоном Партії регіонів, а на Волині лідер перегонів — “УКРОП” Коломойського. Якщо в одних українців в голові суцільна “вата”, то в інших - “вишивата” (псевдопатріотизм). А місця для мізків не залишилося...

Постреволюційна влада дуже мало зробила для того, аби засмічену штампами і стереотипами свідомість значної частини українців змінити. В тому числі і власним прикладом. Та й тепер замість того, аби визнати неприємні для себе реалії,  правильно поставити діагноз,  президент робить хорошу міну за поганої гри. Або ж банально видає бажане за дійсне, заколисує українців. Це нагадує радянську традицію не помічати проблем, видавати недоліки і поразки за переваги і перемоги. Звичайно, можна злитися на харків’ян і одеситів, на херсонців і дніпропетровців, на волинян і хмельничан (де перемогла партія “За конкретні справи”, що є сателітом Партії регіонів), навіть  львів’ян можна картати за підтримку деяких хрунів та вічних кар’єристів-пристосуванців, але цих ганебних результатів не було б, якби влада виконала основну вимогу Революції гідності — злодіїв, бандитів і корупціонерів відправила у в’язницю, яка за ними давно плаче. І тоді не було б тріумфу Кернеса та Вілкула.  Тоді б відбулися вибори у Маріуполі, який почувається зрадженим. Він ніби “під Україною”, але через неможливість проголосувати з усією країною, почувається  відірваним. Така собі “сіра зона” між миром і війною... Чи відповість хтось за це? Зокрема ЦВК, яка спричинилась до зриву виборів? До речі, про ЦВК варто сказати окремо.  

Її нинішній склад формувався ще за президента Ющенка (у 2007 році). Остаточно “викристалізувався” вже за Януковича. Тоді ж головою ЦВК став “вигодованець” Ківалова такий собі Охендовський (якого за очі називали Прохендовським), який працює у ЦВК ще з буремного 2004 року. Зрозуміло, під які завдання ця виборча комісія була “заточена”. Після Революції гідності перше, що мала би зробити нова влада, — розпустити це “кубло” і сформувати принципово новий склад комісії з незаплямованих юристів та громадських діячів. І зробити це не лише з політичних чи морально-етичних міркувань, а  згідно з законом. Адже повноваження нинішнього складу ЦВК закінчилися у червні 2014 року. Але ні новообраний президент, ні нова Верховна Рада палець об палець не вдарили, аби елементарно виконати закон. Ба більше, президент Порошенко з якогось переляку раптом  дав Охендовському орден Ярослава Мудрого. І усі це мовчки проковтнули. А сьогодні обурюємося, чому ЦВК скасовує другий тур у Павлограді, де перемагає кандидат від “Опозиційного блоку”, колишній “регіонал” і мент Анатолій Вершина? Чому так швидко оголосили переможцем вже у першому турі Труханова? Чому змінили склад ТВК у Маріуполі на користь людей Ахметова? Чому-чому... Тому, що ЦВК наскрізь “ригівська”. То на чиєму боці буде грати?  

Одна з причин теперішніх бід — бажання так званої нової влади грати за старими правилами. Рука не піднімається відрубати цей хвіст, який тягне нас у минуле. Про які радикальні реформи може бути мова, якщо ми не здатні нормально провести ані люстрацію, ані декомунізацію, ані деолігархізацію. Пригадуєте старий радянський анекдот: які деталі з заводу не тягну, коли вдома складаю, завжди виходить автомат Калашникова. Так і у нас: що не робимо,  а нормальну країну побудувати не вдається...